У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого
Паневіна В.О.,
суддів
Глоса Л.Ф. і Кліменко М.Р.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 14 листопада
2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого
ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього, -
встановила:
вироком Марківського районного суду Луганської області від 3
вересня 2004 року
ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1 народження, уродженця та жителя
АДРЕСА_1, раніше не судимого, -
засуджено за:
· ст. 143 ч. 2 КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року на 2 роки
позбавлення волі без конфіскації майна;
· ст. 190 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 3 роки
позбавлення волі;
· ст. 190 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 4 роки
позбавлення волі;
· ст. 190 ч. 4 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 6 років
позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
визначено ОСОБА_1
остаточне покарання 8 років позбавлення волі без конфіскації
майна.
Судом постановлено стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування
матеріальної шкоди на користь: ОСОБА_2 - 14 000 гривень;
ОСОБА_3 - 1064 гривні; ОСОБА_4 - 532 гривні 10 копійок; ОСОБА_5 -
9 046 гривень 38 копійок; ОСОБА_6 - 1596 грн. 42 коп.; ОСОБА_7 -
1000 гривень.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 9 листопада
2004 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Колегією суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України від 31 травня 2005 року судові рішення
щодо ОСОБА_1 було змінено - за епізодом заволодіння грішми ОСОБА_8
його дії перекваліфіковано з ч. 4 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 3 цієї статті і прийнято рішення вважати його засудженим до
міри покарання, обраної судом.
ОСОБА_1 визнаний судом винним і засуджений за те, що протягом
2000 - 2003 року шляхом обману та зловживання довірою заволодівав
різними сумами грошей громадян. Суми грошей він брав нібито для
того, щоб доставити із-за кордону автомобілі, а також для
оформлення різних документів з метою реалізації доставки цих
автомобілів.
Так, 23 вересня 2000 року він заволодів грошима ОСОБА_2 в
сумі 14 000 гривень; 20 березня 2003 року грошима ОСОБА_8 в сумі
1800 доларів США; на початку грудня 2001 року грошима ОСОБА_9 в
сумі 800 доларів США; 19 травня 2003 року грошима ОСОБА_9 в сумі
675 доларів США; 3 травня 2002 року грошима ОСОБА_3 в сумі 2000
доларів США; в середині травня 2002 року грошима ОСОБА_4 в сумі
400 доларів США; 23 серпня 2002 року грошима того ж потерпілого в
сумі 500 доларів США; в середині березня 2003 року грошима цього ж
потерпілого в сумі 100 доларів США; 16 травня 2002 року грошима
ОСОБА_10 в сумі 300 доларів США та на початку червня 2002 року
його ж грошима в сумі 500 доларів США, 9 вересня 2002 року грошима
цього ж потерпілого в сумі 200 доларів США, 12 грудня 2002 року
грошима цього ж потерпілого в сумі 1000 доларів США; в середині
червня 2002 року грошима ОСОБА_5 в сумі 1500 доларів США, 20
червня 2002 року грошима цього ж потерпілого в сумі 200 доларів
США; в середині жовтня 2002 року грошима ОСОБА_11 в сумі 700
доларів США та на початку грудня 2002 року грошима цього ж
потерпілого в сумі 600 доларів США; в середині жовтня 2002 року
грошима ОСОБА_12 в сумі 1 400 доларів США та в середині січня 2003
року грошима цього ж потерпілого в сумі 300 доларів США, 7 березня
2003 року грошима цього ж потерпілого в сумі 300 доларів США; 22
листопада 2002 року грошима ОСОБА_13 в сумі 2000 доларів США, а 22
грудня 2002 року грошима цієї ж потерпілої в сумі 2000 доларів
США; 23 березня 2003 року грошима ОСОБА_6 в сумі 300 доларів США;
1 квітня 2003 року грошима ОСОБА_14 в сумі 1000 гривень.
Позичаючи зазначені гроші, ОСОБА_1 давав потерпілим розписки,
але наміру повертати кошти не мав і не повернув їх.
У касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 порушується питання
про виключення з його обвинувачення частини епізодів, оскільки за
позовами потерпілих про стягнення з нього коштів справи заслухані
судами в порядку цивільного судочинства і з нього стягнуто
зазначені кошти. Просить також обрати йому міру покарання, не
пов'язану з реальним позбавлення волі. Свою вимогу він обгрунтовує
тим, що суд належним чином не проаналізував та не оцінив показання
потерпілих про те, що він гроші їм частково повертав, що не мав
наміру обдурювати людей, а також частково виконував взяті на себе
зобов'язання по доставці із-за кордону автомобілів.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для внесення
справи на касаційний розгляд з метою перегляду постановлених у ній
судових рішень.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів підтверджена сукупністю
зібраних по справі, вірно оцінених та обгрунтовано покладених
судом в основу вироку доказів, зокрема, показаннями самого
ОСОБА_1, який не заперечував фактів отримання грошей у потерпілих
під зобов'язання виконати певні дії, численних потерпілих, в яких
вони підтверджували факти того, що ОСОБА_1 брав у них гроші з
обіцянкою привезти із-за кордону автомобілі чи виконати інші
зобов'язання, однак не виконав взятих на себе зобов'язань і не
повернув грошей, тобто, фактично заволодів їхніми грошима шляхом
обману, письмовими доказами - розписками, які давав потерпілим
ОСОБА_1 про суми взятих грошей, показаннями свідків, іншими
доказами.
Уся сукупність зібраних по справі доказів була ретельно
проаналізована судом, що дало можливості дійти обгрунтованого
висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, а
тому доводи його скарги про незаконність засудження є
безпідставними. Посилання про те, що він не може нести
відповідальності за тими епізодами заволодіння грошима потерпілих,
де вже стягнення з нього суми коштів вирішене в порядку цивільного
судочинства не заслуговують на увагу, оскільки наявність
задоволених позовів про стягнення сум не свідчить про відсутність
у нього умислу на заволодіння майном потерпілих шляхом шахрайства
і є ще одним засобом захисту передбачених законом їх прав.
Кваліфікація його дій за ст. ст. 143 ч. 2 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
19060 року, 190 ч. 2, 190 ч. 3, 190 ч. 4 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року є правильною.
Міра покарання обрана ОСОБА_1 у відповідності до вимог закону
з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності
вчинених злочинів, даних про його особу, а також усіх обставин
справи. Колегія суддів вважає її в даному випадку необхідною та
достатньою для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів,
а тому такою, що не підлягає зміні.
Не вбачаючи передбачених ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 та
керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1,
засудженого вироком Марківського районного суду Луганської області
від 3 вересня 2004 року.
С у д д і:
Паневін В.О. Глос Л.Ф. Кліменко М.Р.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України Паневін В.О.