У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кравченка К.Т.,
суддів за участю прокурора
Кривенди О.В., Лавренюка М.Ю. Матюшевої О.В.
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 9 листопада 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25 січня
2006 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17
травня 2006 року.
Вироком суду
ОСОБА_1, уродженця та жителя м. Донецьк,
судимості не має,засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на три роки позбавлення волі, з позбавленням права
керувати транспортними засобами строком три роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у доход держави 132 грн. 48
коп. судових витрат, а також 991 грн. 30 коп. за лікування
потерпілого.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 травня
2006 року апеляцію засудженого залишено без задоволення, а
потерпілого - задоволено. Вирок Ворошиловського районного суду м.
Донецька від 25 січня 2006 року в частині розв'язання цивільного
позову ОСОБА_2. до ОСОБА_3 скасовано, а справу у цій частині
скеровано на новий судовий розгляд у порядку цивільного
судочинства.
Як визнав суд, 9 вересня 2003 року, приблизно о 21 годині 30
хвилин, ОСОБА_1, на порушення п. 2.1. "а", "б" п. 29 "Правил
дорожнього руху України", перебуваючи у стані алкогольного
сп'яніння, не маючи посвідчення на право керування транспортним
засобом та відповідних навичок, керуючи автомобілем "Опель-Вектра"
державний номерний знак НОМЕР_1, що належав його батькові -
ОСОБА_3, рухаючись вулицею Р.Люксембург у напрямку проспекта
Ватутіна у м. Донецьку, порушив п.п. 12.2, 12.3 "Правил дорожнього
руху України" та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2, заподіявши
потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього
скасувати, а справу направити на додаткове розслідування. Вважає,
що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, на
досудовому слідстві та у суді допущено неповноту та однобічність
дослідження доказів, не ураховані усі обставини справи, на
досудовому слідстві, було порушено його право на захист. Зазначає,
що апеляційний суд не розглянув доводи його апеляції.
Потерпілий ОСОБА_2. у запереченні на касаційну скаргу
засудженого, вважає судові рішення законними й обгрунтованими і
просить залишити їх без зміни.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора про
безпідставність вимог засудженого і можливість виключення з вироку
рішення суду про застосування додаткової міри покарання,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія
суддів вважає, що вирок підлягає частковій зміні.
Винність ОСОБА_1 у порушенні Правил безпеки дорожнього руху,
що спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, стверджується
сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів.
Суд підставно послався у вироку, як на докази винності
ОСОБА_1, на показання засудженого, який у судовому засіданні
визнав факт вчинення ДТП, пояснення потерпілого ОСОБА_2, свідків
ОСОБА_4,ОСОБА_5, на дані що містяться у протоколах огляду місця
події та автомобіля, відтворення обстановки та обставин події за
участю засудженого та потерпілого.
Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи,
ОСОБА_1 порушив п.п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України і
мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілого. Піддавати
сумніву правильність висновку експертизи підстав немає.
Не знайшли свого підтвердження посилання засудженого на те,
що суд безпідставно визнав, що він під час ДТП перебував у стані
алкогольного сп'яніння. На спростування цих доводів, суд послався
на пояснення свідка ОСОБА_6 та дані, що містяться у протоколі
медичного огляду ОСОБА_1 (а.с.9).
За таких обставин вважати, що висновки суду не відповідають
фактичним обставинам справи, і так само й те, що на досудовому
слідстві та у суді допущено неповноту та однобічність дослідження
доказів, немає підстав.
Посилання засудженого на те, що на досудовому слідстві
порушено його право на захист, було предметом перевірки і не
знайшло свого підтвердження.
Стосовно твердження ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не
перевірив усі доводи його апеляції, то воно не відповідає
матеріалам справи. Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається,
що суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.377 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, навів достатні підстави, через які апеляцію
засудженого визнано необгрунтованою. Колегія суддів знаходить це
рішення переконливим.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд у вироку навів обставини
котрі впливають на строк покарання і дійшов правильного висновку,
щодо необхідності призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення
волі саме на три роки, яке є мінімальним для даного виду злочину.
Зі справи вбачається, що ОСОБА_1злочин вчинив з
необережності, вперше, характеризується позитивно, працює, має
вроджену хворобу, пов'язану з органічним пошкодженням центральної
нервової системи. Крім того, судом ураховано, що ОСОБА_1 після
вчинення злочину надавав потерпілому матеріальну допомогу на
лікування.
Такі обставини, на думку колегії суддів, суттєво знижують
ступінь небезпечності особи засудженого для суспільства і тому
дали суду усі підстави для обрання ОСОБА_1 мінімального покарання,
передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Що стосується призначення додаткового покарання, то
відповідно до роз'яснень, що містяться у п.21 постанови Пленуму
Верховного Суду України №14 ( v0014700-05 ) (v0014700-05)
від 23 грудня 2005
року "Про практику застосування судами України законодавства у
справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та
експлуатації транспорту, а також про адміністративні
правопорушення на транспорті", позбавлення права керувати
транспортними засобами особи, яка взагалі не мала такого права, є
неможливим.
Місцевий суд не взяв до уваги це роз'яснення Пленуму і те, що
ОСОБА_1 вчинив злочин не маючи посвідчення водія і безпідставно
призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права
керувати транспортними засобами строком три роки. Дане рішення
суду є неправильним і тому підлягає виключенню із вироку.
Iнших порушень вимог кримінального і
кримінально-процесуального законів, що тягнуть подальшу зміну чи
скасування вироку, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 395,396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25
січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від
17 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Виключити із резолютивної частини вироку рішення суду про
призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права
керувати транспортними засобами строком на три роки.
С у д д і:
Кравченко К.Т. Кривенда О.В. Лавренюк М.Ю.