У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Короткевича М.Є.
суддів
Пошви Б.М., Нікітіна Ю.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 25 серпня 2005
року, яким
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
уродженець с. Нові Млини Щорського району
Чернігівської області, судимий:
- 11 лютого 1999 року за ч. 3 ст. 81 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2
роки;
- 1 серпня 2000 року за ч. 3 ст. 81 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на
3 роки 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини
особистого майна, звільнений 31 січня 2004 року за відбуттям
строку покарання,
засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки 6
місяців позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього
особистого майна, а на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
сукупністю злочинів остаточно на 7 років 6 місяців позбавлення
волі з конфіскацією всього особистого майна.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2005 року
вирок залишений без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 11
січня 2005 року близько 20-ї год. 50 хв. біля будинку АДРЕСА_1,
перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою
з невстановленою слідством особою, вчинили грабіж щодо ОСОБА_2 із
застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і
здоров'я - підійшовши до неї ззаду та утримуючи за шию, відкрито
викрали у неї сумку з грошима та іншим майном, заподіявши
матеріальну шкоду на загальну суму 1156 гривень 40 коп.
Крім того, 18 січня 2005 року близько 4-ї год. ОСОБА_1 на
АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за
попередньою змовою з двома невстановленими слідством особами
вчинили розбійний напад на ОСОБА_3, під час якого одна з
невстановлених слідством осіб нанесла потерпілому удар кулаком в
обличчя, від якого той упав на землю, тоді ОСОБА_1 та двоє
невстановлених слідством осіб, застосовуючи насильство, що є
небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, продовжили наносити
ОСОБА_3 удари ногами в область спини та грудини, спричинивши
тілесні ушкодження середньої тяжкості, та зняли з останнього
куртку вартістю 300 грн.
ОСОБА_1 та дві невстановлені слідством особи з місця вчинення
злочину зникли, але були затримані працівниками міліції.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить виправдати
його за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки даного
злочину він не вчиняв, але судом не було перевірено його алібі.
Вважає неправильною кваліфікацію його дій щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст.
187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Стверджує, що судове слідство проведено з порушенням вимог
кримінально-процесуального закону. Визнання ним своєї вини за ч. 2
ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
під час досудового слідства
обумовлене застосуванням тиску на нього з боку працівників
міліції.
Зазначає, що він особисто насильства щодо потерпілого ОСОБА_3
не застосував, проте його роль у вчиненні злочину судом не
встановлена.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Короткевича
М.Є., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого
ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні
обставини злочинів, вчинених ОСОБА_1 і відповідно доказам у справі
застосовано матеріальний закон.
Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у скоєнні
відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_2, за попередньою
змовою групою осіб, із застосуванням насильства, що не є
небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, вчиненого повторно
відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені зібраними
і дослідженими по справі доказами, зокрема свідченнями потерпілої
ОСОБА_2 про те, що при поверненні увечері 11 січня 2005 року
додому, до неї ззаду підійшли два чоловіки і тримаючи її за шию
забрали сумку з належними їй речами.
Такі її покази підтверджуються послідовними і детальними
показами самого засудженого, які той давав під час всього
досудового слідства та виклав у явці з повинною, при цьому
конкретно зазначаючи які саме речі знаходились у сумці потерпілої,
та показаннями свідка ОСОБА_4.
Отже, твердження ОСОБА_1 про його непричетність до грабежу
ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи і суд правильно
кваліфікував його дії за цим епізодом за ст. 186 ч. 2 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Вирішуючи питання про зміст і направленість дій ОСОБА_1 щодо
ОСОБА_3 суд також виходив із сукупності зібраних по справі
доказів, зокрема послідовних показань потерпілого ОСОБА_3 про те,
що 18 січня 2005 року приблизно о 4-й год. на АДРЕСА_2 до нього
підійшли три молодих чоловіка, один із яких вдарив його кулаком в
обличчя внаслідок чого він упав, а вказані три особи стали
наносити йому удари ногами по тулубу і в область грудей, після
чого зняли з нього куртку і пішли в сторону Центрального
залізничного вокзалу, а через декілька хвилин до нього підійшли
працівники міліції разом із цими трьома чоловіками.
Свідчення потерпілого узгоджуються з показами: самого
засудженого, який не заперечував, що разом із двома
невстановленими особами вони вирішили зняти куртку з ОСОБА_3 і при
цьому потерпілому спричинялись удари; свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
котри проводили затримання ОСОБА_1, і з яких убачається, що
потерпілий впізнав чоловіків, які його побили та відібрали його
куртку.
За даними висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_3
виявлені легкі тілесні пошкодження, що потягли з собою
короткочасний розлад здоров'я та тілесні ушкоджень середнього
ступеню тяжкості, що потягли за собою розлад здоров'я не менше 21
дня. При цьому проведеною експертизою встановлено, що характер та
локалізація пошкоджень виключають їхню появу внаслідок падіння
потерпілого з вертикального положення на площину та свідчать про
застосування до потерпілого саме насильства, яке було небезпечним
для його життя і здоров'я.
Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що його дії щодо
ОСОБА_3 не містять складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, є безпідставними, оскільки наведеним
встановлено і доведено факт застосування насильства щодо
потерпілого ОСОБА_3, і ОСОБА_1 при цьому діяв скоординовано і
узгоджено з двома невстановленими слідством особами, їх спільні
зусилля були спрямовані на заволодіння майном ОСОБА_3 шляхом
розбою.
Тому суд обгрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у розбійному
нападі з метою заволодіння індивідуальним майном громадян,
поєднаному з насильством, небезпечним для життя і здоров'я
потерпілого, і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що при проведенні
досудового слідства і судовому розгляді не допущено порушень
кримінально-процесуального закону, які б перешкоджали суду повно і
всебічно дослідити всі обставини справи.
Доводи ОСОБА_1 з приводу наявності в нього алібі та
застосування недозволених методів ведення слідства досліджувалися
і ретельно перевірялися у судовому засіданні, але не знайшли свого
підтвердження.
Міра покарання ОСОБА_1 призначена відповідно до вимог ст. 65
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і підстав для її пом"якшення немає.
Виходячи з наведеного, підстав для задоволення касаційної
скарги і призначення справи до касаційного розгляду колегія суддів
не вбачає.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення.
Судді:
Короткевич М.Є. Пошва Б.М. Нікітін Ю.I.