У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Кармазіна Ю.М. та Стрекалова Є.Ф.,
за участю прокурора засудженого законного представника
неповнолітньої потерпілої
Саленка I.В., ОСОБА_2, ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою законного
представника неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_1 на ухвалу колегії
суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду
Дніпропетровської області від 17 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2
Вироком Жовтоводського районного суду Дніпропетровської
області від 10 листопада 2004 року
ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1народження, не судимого,
засуджено за ст.ст. 15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої
ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2006
року цей вирок змінено, дії ОСОБА_2 перекваліфіковано зі ст.ст. 15
ч. 2 - 152 ч. 3 КК на ст. 296 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та йому
призначено 3 роки обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
його звільнено від відбування покарання з
випробуванням із іспитовим строком на 2 роки. На підставі ст. 1
п."б" Закону України від 31 травня 2005 року "Про амністію"
ОСОБА_2 звільнено від покарання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3
на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.
З урахуванням змін, внесених апеляційним судом, ОСОБА_2
визнано винним у тому, що 27 лютого 2004 року він, перебуваючи у
стані алкогольного сп'яніння, в своїй квартирі у м. Жовті Води
вчинив хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю та
винятковим цинізмом, щодо неповнолітньої ОСОБА_3, спричинивши їй
легкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі законний представник потерпілої -
ОСОБА_1, зазначаючи, що апеляційний суд допустив неправильне
застосування закону і дії ОСОБА_2 безпідставно перекваліфікував зі
ст.15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК на ст. 296 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
що призвело до призначення йому занадто м'якого покарання ,
ставить питання про скасування зазначеної ухвали з направленням
справи на новий апеляційний розгляд.
Заслухавши доповідача, законного представника
неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_3, яка підтримала доводи
касаційної скарги, засудженого ОСОБА_2, який заперечував проти їх
задоволення, міркування прокурора, на думку якого є підстави для
скасування постановленої у справі ухвали апеляційного суду,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника
неповнолітньої потерпілої підлягає задоволенню, а ухвала
апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий
апеляційний розгляд з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 377 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
в
апеляційній ухвалі має бути зазначена суть апеляції та докладні
мотиви прийнятого рішення. При скасуванні або зміні вироку в
ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в
чому саме полягають ці порушення або необгрунтованість вироку.
Проте, апеляційний суд ці вимоги закону належним чином не
виконав.
Як убачається із вироку районного суду від 10 листопада 2004
року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні замаху на згвалтування
неповнолітньої ОСОБА_3 із спричиненням їй при цьому легких
тілесних ушкоджень та з пошкодженням одягу, проте він свій
злочинний намір не довів до кінця із причин, які не залежали від
його волі, оскільки потерпіла вчинила йому активний опір, а
ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які були в квартирі, припинили його дії .
Колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду за апеляціями засудженого ОСОБА_2 і його
захисника ОСОБА_6, які ставили в них питання про скасування вироку
щодо ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу злочину, та
апеляціями законного представника неповнолітньої потерпілої і
прокурора, які ставили питання про скасування вироку за м'якістю
призначеного засудженому покарання, розглянула цю справу в
апеляції 17 лютого 2006 року.
При цьому, заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_2 і його
захисника ОСОБА_6 та думку прокурора, колегія судів зробила
переоцінку доказів і дійшла іншого висновку, ніж суд першої
інстанції, зокрема, що умисел ОСОБА_2 був спочатку направлений
на вчинення згвалтування ОСОБА_3 , в якої мали місце тілесні
ушкодження і порвана одежа, проте в подальшому він добровільно
відмовився від нього, оскільки в квартирі були ОСОБА_4 і ОСОБА_5,
які говорили йому, щоб він відпустив дівчину.
Тому колегія суддів дійшла думки, що в діях ОСОБА_2 є склад
іншого злочину - хуліганства і перекваліфікувала його дії зі
ст.ст. 15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ст. 296 ч. 1
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Проте переоцінити докази і дійти іншого висновку, ніж суд
першої інстанції, колегія судів вправі була лише після проведення
судового слідства .
Зокрема, із ст. 358 ч. 3 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
вбачається,
що в разі, коли судове слідство судом першої інстанції було
проведено неповно чи однобічно(що мала на увазі колегія суддів,
змінюючи вирок), апеляційний суд може визнати необхідним
проведення судового слідства в повному обсязі чи частково. При
цьому, відповідно до вимог ст. 358 ч. 1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
,
суд має вирішити питання, пов'язані з підготовкою справи до
апеляційного розгляду, і серед них про необхідність проведення
судового слідства та його обсяг, про список осіб, які підлягають
виклику та інших питань.
Судове слідство відповідно до вимог ст. 362 ч. 5 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, провадиться за правилами глави 26 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
щодо тієї частини вироку, законність і обгрунтованість якої
оспорюється в апеляції .
При цьому, що випливає з вимог ст. 84 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, ведеться протокол судового засідання.
Разом із тим, колегія суддів порушила ці вимоги закону, не
проводячи судового слідства, без вирішення питання про його
обсяг, без присутності потерпілої і її законного представника,
без допиту потерпілої та свідків, показання яких апеляційним
судом були покладені в основу ухвали, без ведення протоколу
судового засідання(його відсутність згідно ст. 370 ч. 2 п. 10 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
віднесено до істотних порушень вимог
кримінально-процесуального закону, що відповідно до вимог ст. 398
ч. 1 п. 1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, тягне скасування судового
рішення), дала переоцінку доказів, досліджених судом першої
інстанції та встановила зовсім інші обставини, які не випливають
із показань потерпілої і свідків.
Крім того, колегія суддів зазначивши в ухвалі, що умисел
ОСОБА_2 був спочатку направлений на вчинення згвалтування
ОСОБА_3, у зв'язку з чим він спричинив їй тілесні ушкодження і
порвав одежу, дійшовши при цьому думки, що потерпіла йому не
вчиняла опору, і що в подальшому він добровільно відмовився від
злочину, оскільки в квартирі були ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які говорили
йому, щоб він відпустив дівчину, заклала протиріччя .
Судова колегія не дала при цьому оцінку тим фактам, що якщо
ОСОБА_3 не вчиняла опору і ОСОБА_2 не намагався її згвалтувати,
то звідки ж у першої з'явились тілесні ушкодження і чому в неї
було порвано одяг.
Колегія суддів, пославшись на постанову Пленуму Верховного
Суду України N 4 від 27.03.92р. " Про судову практику у справах
про згвалтування та інші статеві злочини", не взяла до уваги
положення, які закладено в п. 18 цієї постанови.
З його змісту вбачається, що у справах про замах на
згвалтування суди повинні встановлювати, чи діяв підсудний з
метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне
насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої
та з яких причин злочин не було доведено до кінця.
Не взято до уваги і п. 19 цієї постанови. За його змістом,
для визнання відмови від згвалтування добровільною потрібно
встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей
злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила
злочинні дії, не може визнаватись добровільною відмова від
згвалтування, котра викликана неможливістю дальшого продовження
злочинних дій з причин, незалежних від волі винного
(наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або насильник не
зміг подолати опору потерпілої чи не міг закінчити злочин з
фізіологічних причин тощо).
Зазначені обставини дають підстави вважати, що висновки
апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 добровільно відмовився від
згвалтування неповнолітньої ОСОБА_3 і що в його діях є склад
злочину - хуліганство, є суперечливими, дещо передчасними і не
мотивованими, а ухвалу суду - такою, що не відповідає вимогам ст.
377 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
З огляду на це та з урахуванням положень ст. 398 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а
справа - направленню на новий апеляційний розгляд.
При новому апеляційному розгляді має бути враховано наведене
у даній ухвалі, перевірені доводи апеляцій засудженого ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_6, законного представника неповнолітньої
потерпілої і прокурора, а також викладені у касаційній скарзі
законного представника неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_1, і в
залежності від установленого повинно бути прийнято рішення, яке б
відповідало вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу законного представника неповнолітньої
потерпілої - ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу колегії суддів судової
палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської
області від 17 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2 скасувати і справу
направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому
складі суддів.
Судді:
Міщенко С.М. Кармазін Ю.М. Стрекалов Є.Ф .