Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

головуючого

Міщенка С.М.,

суддів

Кармазіна Ю.М. та Стрекалова Є.Ф.,

за участю прокурора

Кравченко Є.С.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Великомихайлівського районного суду Одеської області від 28 липня 2005 року, яким

ОСОБА_1,

судимого 22 січня 2003 р. за ст. 186 ч.2 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України (2341-14) його звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 1 рік,

засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі, за ст. 304 КК України (2341-14) на 1 рік позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України (2341-14) до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 22 січня 2003 р. 3 місяці позбавлення волі і остаточно йому визначено 3 роки 3 місяці позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, судові рішення щодо яких не оскаржено і на них не внесено касаційне подання прокурора.

У апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він у ніч на 12 лютого 2003 року за попередньою змовою з ОСОБА_3 проник у комору будинку АДРЕСА_1, звідки таємно викрав належне потерпілій ОСОБА_5 майно вартістю 2460 грн. При цьому ОСОБА_1, знаючи, що ОСОБА_3 є неповнолітнім, втягнув його у вчинення крадіжки чужого майна.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи обгрунтованості засудження і правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, ставить питання про скасування зазначеного вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону, зокрема, вимог ч. 4 ст. 71 КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність скасування постановленого щодо ОСОБА_1 судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вироком Роздільнянського районного суду від 22 січня 2003 р. засуджено за ст. 186 ч.2 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України (2341-14) його звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 1 рік,

а вироком Великомихайлівського районного суду від 28 липня 2005 року засуджено за ст. ст. 185 ч. 3, 304, 70 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі; на підставі ст. 71 КК України (2341-14) до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 22 січня 2003 р. 3 місяці позбавлення волі і остаточно йому визначено 3 роки 3 місяці позбавлення волі.

Проте, призначивши ОСОБА_1 таке покарання суд допустився неправильного застосування закону, зокрема, вимог ч. 4 ст. 71 КК України (2341-14) , згідно якої за сукупністю вироків остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

З огляду на це та з урахуванням положень ст. 398 КПК України (1001-05) вирок районного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи має бути враховано наведене у даній ухвалі, перевірені доводи, викладені у касаційному поданні прокурора, і в залежності від установленого повинно бути прийнято рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 395 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, а вирок Великомихайлівського районного суду Одеської області від 28 липня 2005 року щодо ОСОБА_1 скасувати і справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.