У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
Головуючого - судді
Земляного В.В.
Суддів
Кліменко М.Р. і Косарєва В.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Красногвардійського
районного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2006
року, яким
ОСОБА_1, раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки
позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними
засобами і звільненого на підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік
та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
В апеляційному порядку справа не переглядалась.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 29 липня 2005 року, керуючи
автомобілем "Рено", на 609 кілометрі автодороги сполученням
Харків - Сімферополь - Севастополь на території
Красногвардійського району Автономної Республіки Крим порушив п.п.
1.5, 10.1, 14.2 ПДР і допустив зіткнення з автомобілем
"Опель-Кадет" під керуванням ОСОБА_5, внаслідок чого останній та
пасажир автомобіля ОСОБА_4 отримали середньої тяжкості тілесні
ушкодження, а пасажири ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - тяжкі тілесні
ушкодження.
У касаційному поданні прокурор просить вирок скасувати і
справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні
порушення вимог кримінально процесуального закону, допущені судом,
оскільки кримінальну справу розглянуто без участі потерпілих, та
невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі
засудженого у зв'язку з його м'якістю.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Земляного
В.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційне подання задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини судом встановлено правильно. Висновок суду
про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки
дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості та тяжкі тілесні
ушкодження, підтверджується дослідженими у судовому засіданні
доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обгрунтованим. Цей
висновок, як це вбачається з касаційного подання, прокурор не
оскаржує. Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковано правильно.
Посилання прокурора на істотні порушення вимог
кримінально-процесуального закону, оскільки суд розглянув
кримінальну справу без участі потерпілих, внаслідок чого цивільний
позов потерпілого ОСОБА_4 залишено без розгляду, не грунтуються на
законі. Стаття 370 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
має вичерпний перелік
таких порушень і у ній не зазначено про те, що вирок підлягає
скасуванню через відсутність потерпілих в судовому засіданні. Крім
того, як вбачається з матеріалів справи, у ній є розписка ОСОБА_4,
в якій потерпілий власноручно зазначив про отримання ним у
відшкодування матеріальної і моральної шкоди 30 420 грн., а також
вказано, що претензій до ОСОБА_1 він не має (а.с. 32).
Твердження прокурора у подані про те, що суд призначив
засудженому покарання, що не відповідає тяжкості злочину та особі
засудженого, внаслідок його м'якості, є безпідставними.
Згідно зі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, якщо суд при
призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше
п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші
обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення
засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення
про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З вироку вбачається, що ОСОБА_1 учинив тяжкий злочин, за який
йому призначено покарання 3 роки позбавлення волі. Урахувавши
особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, суд дійшов
висновку про можливість виправлення засудженого без відбування
покарання, а тому звільнив ОСОБА_1 від його відбування на підставі
ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, встановивши іспитовий строк.
Прокурор у судовому засіданні не заперечував проти звільнення
ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Крім того,
відповідно до вимог ст. 50 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покарання має на
меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційного
подання не вбачається.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Відмовити заступнику прокурора Автономної Республіки Крим у
задоволенні його касаційного подання.
С У Д Д I :
ЗЕМЛЯНОЙ В.В. КЛIМЕНКО М.Р. КОСАРЄВ В.I.