У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
головуючого
Кармазіна Ю.М.,
суддів
Школярова В.Ф. і Стрекалова Є.Ф.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 3
лютого 2005 року.
Цим вироком ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
раніше судимого:
-29 жовтня 1996 р. за ст. 81 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на
3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на підставі
ст. 46-1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки,
-29 квітня 1998 р. за ст. 140 ч. 2, 43 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на 3
роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 27.04.2000р.
умовно - достроково на невідбутий строк 1 рік 1 місяць,
-18 січня 2001 р. за ст.ст. 81 ч. 3, 208, 43 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки 6 місяців позбавлення волі,
- 3 листопада 2004 року за ст. 383 ч. 1 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік 6 місяців позбавлення волі і на підставі ст.
75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
його звільнено від відбування
покарання з випробуванням із іспитовим строком на 1 рік з
покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 п.п. 3, 4 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років
позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними
засобами строком на 3 роки, за ст. 135 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі
ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 6 років позбавлення волі з
позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3
роки.
В апеляційному порядку справа не переглядалась.
ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що 9 серпня 2004
року він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час руху
на автодорозі по АДРЕСА_1, керуючи автомобілем МЗМА-402, на
порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 2.10 (а, б, в, г, г,
д, е), 11.13 Правил дорожнього руху проявив неуважність,
своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості і повної зупинки
транспорту та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, внаслідок чого
остання від отриманих тілесних ушкоджень померла.
Крім того, він умисно залишив без допомоги ОСОБА_2, яку
внаслідок дорожньо-транспортної пригоди поставив у небезпечний для
життя стан і яка була позбавлена можливості вжити заходів до
самозбереження внаслідок безпорадного стану.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не заперечуючи факту
травмування ОСОБА_2 шляхом наїзду керованим ним транспортним
засобом, зазначаючи, що у справі допущено однобічність та
неповноту досудового і судового слідства, що суд не прийняв до
уваги, що під час наїзду він був у стані сильного душевного
хвилювання, викликаного неправомірними діями інших осіб, що
порушено його право на захист, оскільки він був змушений
відмовиться від захисника, що суд необгрунтовано не застосував до
нього ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, просить вирок скасувати і
справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає
підстав для внесення справи на касаційний розгляд з метою її
перегляду.
До висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні
зазначених у вироку злочинів суд дійшов на підставі досліджених в
судовому засіданні і детально наведених у вироку доказів, яким
дана оцінка в їх сукупності, зокрема, показань самого засудженого
ОСОБА_1, який не заперечував, що під час руху він відволікся від
керування автомобілем і наїхав на пішохода ОСОБА_2, не зупинився
і покинув місце злочину, залишивши потерпілу лежачою на дорозі.
Ці його показання узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_3
і ОСОБА_4 та об'єктивно підтверджуються даними, які містяться в
протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин
події, висновку судово-медичної експертизи, з якого убачається, що
у ОСОБА_2 поряд із іншими ушкодженнями було виявлено розрив
правої легені, різке малокрів'я внутрішніх органів. Ці тілесні
ушкодження могли виникнути від дії тупого твердого предмету, яким
могли бути виступаючі частини автомобіля, і мають причинний
зв'язок з настанням її смерті.
Як убачається з висновку автотехнічної експертизи, дії
ОСОБА_1 як водія не відповідали вимогам п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9
(а), 2.10 (а, б, в, г, г, д, е), 11.13 Правил дорожнього руху,
він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода.
Таким чином, уся сукупність зібраних у справі доказів була
ретельно проаналізована судом як із точки зору допустимості так і
достовірності, що дало можливість дійти обгрунтованого висновку
про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів.
Обставин, у зв'язку з якими ОСОБА_1 міг бути у стані сильного
душевного хвилювання, не встановлено.
Зазначені у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 доводи про
неповноту досудового і судового слідства, про проявлену у зв'язку
з цим необ'єктивність, стосуються перегляду касаційним судом
фактичних обставин справи з підстав, зазначених у ст.ст. 368, 369
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Разом із тим, касаційний суд переглядати їх не вправі,
оскільки законом передбачено, що відповідно до вимог ст. 398 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, підставами для скасування або зміни вироку,
ухвали чи постанови є: істотне порушення
кримінально-процесуального закону, неправильне застосування
кримінального закону, невідповідність призначеного покарання
тяжкості злочину та особі засудженого.
Проте даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_1 неправильно
застосовано кримінальний закон чи допущено істотні порушення
кримінально-процесуального закону, не виявлено.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 відмовився від
захисника за власним бажанням, тому порушень його права на захист
не вбачається.
При призначенні ОСОБА_1 покарання суд, згідно з вимогами ст.
65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, врахував характер і ступінь суспільної
небезпечності вчинених ним злочинів, один із яких є тяжким, дані
про його особу, обставини справи, які впливають на ступінь його
відповідальності, зокрема щире каяття засудженого і скоєння
злочинів у стані алкогольного сп'яніння, і обрав ОСОБА_1
покарання, яке є обгрунтованим, необхідним та достатнім для
виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 до касаційного
розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, відсутні.
З урахуванням наведеного, керуючись ч. 2 ст. 394 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
ухвалила:
у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1
відмовити.
Судді:
Кармазін Ю.М. Школяров В.Ф. Стрекалов Є.Ф.