У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Короткевича М.Є.
суддів
Присяжнюк Т.I., Нікітіна Ю.I.
за участю прокурора
Кравченко Є.С.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1
на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 2
жовтня 2003 року, яким засуджено:
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_1,
уродженця смт. Піонерський Советського
району Тюменської області, громадянина
України, раніше не судимого,
за ч. 2 ст. 121 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з застосуванням ст. 69
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення волі, за ч. 2 ст.
296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі, а на
підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів
остаточно на 5 років позбавлення волі.
Зa ст. 304 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_2 виправдано за
відсутністю в його діях складу злочину;
ОСОБА_3,
IНФОРМАЦIЯ_2,
уродженця смт.Володимирець Рівненської області,
громадянина України, раніше не судимого;
за ч. 2 ст. 121 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з застосуванням ст. 69
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 296
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі, а на підставі
ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів остаточно на
3 роки позбавлення волі.
Цим же вироком засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, щодо яких вирок не
оскаржується.
Постановлено стягнути з засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_1 1270
грн. на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди: з
засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - 10000 грн. солідарно; з засуджених
ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - 6000 грн. солідарно.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня
2003 року вирок змінено: дії ОСОБА_2 перекваліфіковані з ч. 2 ст.
121 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 3 ст. 101 КК України (1960
( 2001-05 ) (2001-05)
року) і обрано покарання 5 років позбавлення волі, з
ч. 2 ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 1 ст. 296 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
і призначено покарання 6 місяців арешту, а підставі
ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
остаточно визначено 5 років
позбавлення волі. Вирок щодо ОСОБА_3 скасовано, справу направлено
на новий судовий розгляд.
За вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6
визнано винними в тому що вони 9 жовтня 1999 року близько 22-ї
год. біля приміщення кафе-бару IНФОРМАЦIЯ_3 по АДРЕСА_1, вчинили
хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
Так, ОСОБА_2 безпричинно з хуліганських спонукань, штовхнув
ОСОБА_7, внаслідок чого останній вдарився об стіну кафе-бару,
після чого наніс потерпілому один удар кулаком в обличчя та два
удари ногою в нижню частину живота.
Коли ОСОБА_7 був збитий з ніг ОСОБА_2 і лежав на землі, йому
нанесли удари: ОСОБА_4 - ногою в ділянку нижніх кінцівок,
ОСОБА_5 - три удари ногою по тулубу, ОСОБА_6, - 2-3 удари в
ділянку нижніх кінцівок та тулубу, ОСОБА_2 - 6 ударів ногою в
голову, один із яких зі значною силою з розбігу, ОСОБА_3 -
декілька ударів по ногах. Такі їхні дії спричинили для потерпілого
особливі мучення, які виражалися в нестерпному фізичному болі.
Внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень настала смерть
потерпілого ОСОБА_7.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 вважає обрану ОСОБА_2
міру покарання надто м"якою. Просить призначити справедливе
покарання і скасувати рішення суду щодо ОСОБА_3. Також зазначає
про безпідставне зменшення судом розміру його позовних вимог.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про скасування вироку
щодо ОСОБА_2 за м"якістю покарання, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню.
Як видно з вироку, суд визнав ОСОБА_2 винним у хуліганстві та
в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть
потерпілого ОСОБА_7.
Відповідно до ст. 65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
особі, яка
вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне та
достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у постанові №7
( v0007700-03 ) (v0007700-03)
Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003
року "Про практику призначення судами кримінального покарання" при
призначенні покарання у кожному конкретному випадку суд повинен
враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та
обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Всупереч цим вимогам, судами першої та апеляційної інстанцій
при визначенні міри покарання формально зазначено, але фактично не
враховано, що ОСОБА_2 скоїв умисні злочини, які відносяться до
категорій тяжкого та середньої тяжкості, вини своєї в умисному
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть
потерпілого, він не визнав, збитки потерпілому не відшкодовані.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції про
призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та суду апеляційної інстанції про обрання покарання в
межах мінімальної санкції закону не можна визнати обгрунтованими,
до того, переконливих мотивів для цього не наведено.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що при
обрані міри покарання суди не дотрималися вимог ст. 65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, внаслідок чого призначене покарання не відповідає
тяжкості вчинених злочинів, і не є необхідним та достатнім для
виправлення.
На підставі наведеного вирок щодо ОСОБА_2 підлягає
скасуванню, справа поверненню на новий судовий розгляд, і якщо
підтвердиться його винність у вчиненні інкримінованих йому
злочинів, призначене покарання слід вважати м"яким. Крім того, при
новому розгляді справи суду належить перевірити і врахувати доводи
потерпілого ОСОБА_1 щодо задоволення його позовних вимог у повному
обсязі.
Що стосується незгоди потерпілого з ухвалою апеляційного суду
про направлення справи щодо ОСОБА_3 на новий судовий розгляд, то
відповідно до вимог ч. 2 ст. 383 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
таке
судове рішення не може бути предметом розгляду касаційної
інстанції.
Отже, керуючись ст. ст. 368, 369, 394 - 396 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів-
У х в а л и л а :
касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від
2 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області
від 16 грудня 2003 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу повернути
на новий судовий розгляд.
С у д д і :
Короткевич М.Є. Присяжнюк Т.I. Нікітін Ю.I.