розглянула в судовому засіданні в м. Києві "3" жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2006 року.

Вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 10 лютого 2006 року

IНФОРМАЦIЯ_1 народження, судимого 07.04.2004 року Бериславським районним судом за ст. 185 ч.3 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 75 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, було засуджено за ст. 204 ч.1 КК України (2341-14) до пятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (8500 грн.) штрафу з конфіскацією всієї незаконно виготовленої продукції.

На підставі ст. 72 ч.3 КК України (2341-14) призначене покарання та покарання за попереднім вироком постановлено виконувати самостійно.

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2006 року вирок місцевого суду Бериславського району від 10 лютого 2006 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 204 КК України (2341-14) і за цим законом йому призначено покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 8 500 грн. з конфіскацією всієї незаконно виготовленої продукції. На підставі ст. 71 КК України (2341-14) за сукупністю вироків призначено до відбування покарання у виді 4 -х років позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі і штрафу на користь держави в розмірі 8 500 грн. з конфіскацією всієї незаконно виготовленої продукції. Міру запобіжного заходу змінено, ОСОБА_1 взято під варту з зали суду. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він будучи суб"єктом підприємницької діяльності і не маючи ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, з порушенням вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, кон'ячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів", переслідуючи умисел на отримання неконтрольованого державою прибутку, здійснив незаконне придбання з метою збуту та збут незаконно виготовлених алкогольних напоїв.

Так, 03.10.2005 року приблизно о 17 год. 30 хв. ОСОБА_1 незаконно придбав фальсифіковані алкогольні напої у кількості 5 пляшок горілки різного найменування і збув їх шляхом продажу по ціні 6 грн. за пляшку. Аналогічно він же незаконно придбав і збув близько 17 год. 27.10.2005 року 18 пляшок фальсифікованої горілки по ціні 4,5 грн. на суму 81 грн.. Приблизно об 11 год. 02.12.2005 року на ринку в с. Веселе Бериславського району він незаконно придбав 25 пляшок фальсифікованих алкогольних напоїв, які перевіз додому і частину з яких (18 пляшок) 03.12.2005 року незаконно збув за 80 грн.

Вирок апеляційного суду оскаржено. У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат ОСОБА_2 зазначають про те, що апеляційний суд, на їх думку, необгрунтовано змінив вирок місцевого суду від 07.04. 2004 року, призначивши ОСОБА_1у покарання у виді реального позбавлення волі. При цьому апеляційний суд, як стверджують касатори, не врахував дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують його відповідальність. Просять вирок апеляційного суду скасувати та залишити без зміни вирок місцевого суду . В доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, вказує, що суд першої інстанції порушив його право на захист, а тому просить скасувати вироки як місцевого, так і апеляційного судів, а справу направити на новий судовий розгляд до місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали доводи своїх касаційних скарг, думку прокурора, який вважав необхідним скасувати вироки місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_1 у зва'язку з порушенням вимог ст. 299 КПК України (1001-05) , а справу направити на новий судовий розгляд в Бериславський районний суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Винність ОСОБА_1 у злочині, вчиненому за викладених у вироку обставин, доведена об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку. На досудовому слідстві і в судовому засіданні ОСОБА_1 повністю визнавав свою вину і давав розгорнуті показання щодо обставин вчиненого злочину.

Належно оцінивши зібрані у справі і досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено і правильно кваліфікував дії винного за ч.1 ст. 204 КК України (2341-14) .

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України (2341-14) , з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про його особу та обставин, що пом'якшують його відповідальність, в тому числі і зазначених у касаційній скарзі.

Наведені ОСОБА_1 в доповненнях до касаційної скарги доводи про порушення судом першої інстанції його права на захист є безпідставними. Так, за згодою засудженого ОСОБА_1 та інших учасників процесу дана справа розглянута судом першої інстанції згідно з вимогами ст. 299 КПК України (1001-05) . Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 був згоден з кваліфікацією його дій та висновком суду щодо доведеності його винності в повному обсязі. Не оспорюються фактичні обставини справи і в касаційному порядку. Більш того, в судовому засіданні касаційного суду ОСОБА_1 та його захисник - адвокат ОСОБА_2 просили лише про скасування вироку апеляційного суду та залишення без зміни вироку суду першої інстанції. Таким чином, посилання ОСОБА_1 на порушення його права на захист у зв'язку з неналежним роз"ясненням положень ч.3 ст. 299 КПК України (1001-05) є необгрунтованим і за таких обставин не може бути підставою для скасування судових рішень.

Доводи у скаргах про неправильне застосування ст. 71 КК України (2341-14) , що призвело, на думку касаторів, до необгрунтованого позбавлення засудженого ОСОБА_1 волі, є безпідставними.

Так, згідно з вимогами ч.2 ст. 75 та ч.ч.2 і 3 ст. 78 КК України (2341-14) при звільненні від відбування покарання з випробуванням суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК України (2341-14) .

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п/п 7 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 24 жовтня 2003 року " Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , у разі, коли особа була засуджена до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов"язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема, й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м"які види покарання.

Оскільки ОСОБА_1 вчинив новий злочин в період іспитового строку, то апеляційний суд обгрунтовано застосував ст. 71 КК України (2341-14) і за сукупністю вироків призначив йому 4 роки позбавлення волі (покарання призначене за попереднім вироком) в кримінально-виконавчій установі та штрафу на користь держави у виді 8 500 грн. з конфіскацією всієї незаконно виготовленої продукції. Призначені апеляційним судом види покарання мають виконуватись самостійно.

Порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою зміну чи скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

За таких підстав касаційні скарги задоволенню не підлягають як необгрунтовані.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.