розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 вересня 2006 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постановлені щодо них судові рішення.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2005 року

раніше не судимого, -

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) без конфіскації майна.

раніше притягнутого до кримінальної

відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України (2341-14) ,

звільненого від відповідальності 10.05.2002р.

із застосуванням примусових заходів медичного

характеру, -

- за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) без конфіскації майна;

- за ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів ОСОБА_2 остаточно визначено 8 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) без конфіскації майна.

В частині обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 357 КК України (2341-14) справу закрито на підставі ч. 1 ст. 6 п. 2 КПК України (1001-05) .

раніше судимого 22.10.2001р.

Дарницьким районним судом м. Києва за ст.ст. 142 ч. 2, 44 КК України 1960р (2001-05) . на 3 роки позбавлення

волі, звільненого 13.01.2003р.

умовно-достроково на 1 рік 5 місяців 21 день, -

- - за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 357 КК України (2341-14) на 3 місяці арешту.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) за сукупністю вироків ОСОБА_3 остаточно визначено 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_4 63 грн. 01 коп. матеріальної та 1000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 34 грн. 40 коп. судових витрат на користь держави.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінено. Виключено посилання на ст. 69 КК України (2341-14) при призначенні покарання ОСОБА_5, ОСОБА_2 та посилання на обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3 - рецидив злочину та ОСОБА_2 - що він раніше притягався до кримінальної відповідальності за корисливий злочин, був звільнений судом за станом здоров'я і знову скоїв корисливий злочин, який є тяжким.

У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у тому, що вони 15 липня 2003 року, приблизно о 1 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою та особою, справа щодо якої виділена в окреме провадження, на вул. Жилянській у м. Києві скоїли розбійний напад на ОСОБА_4, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я та заволоділи його майном та грошима на суму 98 грн. Крім того, ОСОБА_3 заволодів важливим особистим документом ОСОБА_4 - посвідченням інспектора прокуратури.

Крім того ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 28 січня 2003 року, приблизно о 22 годині, за попередньою змовою з особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження, проник до торгівельного кіоску IНФОРМАЦIЯ_1, звідки намагався таємно викрасти майно ОСОБА_6 на суму 738 грн. 80 коп., але злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_1 вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зазначає, що їх дії кваліфіковано неправильно, оскільки він не знав, що у ОСОБА_3 був ніж, дізнався про нього після вчиненого, а заподіяні ним (ОСОБА_1) потерпілому тілесні ушкодження не були небезпечними для його життя та здоров'я, просить постановлені щодо нього вирок та ухвалу змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) та пом'якшити покарання до 5 років позбавлення волі;

- засуджений ОСОБА_2 також вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, внаслідок чого, на його думку, було неправильно застосовано кримінальний закон, оскільки він лише декілька разів вдарив потерпілого, а про наявність у ОСОБА_3 ножа не знав, посилається на неповне врахування судом всіх обставин, які пом'якшують покарання, просить постановлені щодо нього судові рішення змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) та пом'якшити покарання, застосувавши ст. 75 КК України (2341-14) ;

- засуджений ОСОБА_3 посилається на неправильність кваліфікації його дій, які на його думку слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України (2341-14) , доводів при цьому не наводить, стверджує про фальсифікацію доказів по справі, просить, як убачається зі змісту скарги, постановлені щодо нього судові рішення змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 125 КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідача, прокурора, яка вважала, що судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід змінити, перекваліфікувавши їх дії з ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) та призначити їм покарання за цим Законом 6 років позбавлення волі кожному, а ці ж рішення щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні замаху на крадіжку чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у приміщення та кваліфікація його дій за ст.ст. 15 - 185 ч. 3 КК України (2341-14) не оспорюються у касаційній скарзі та підтверджені наявними у справі та викладеними у вироку доказами.

Висновок суду про винність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інших злочинних дій грунтується на зібраних у справі доказах, зокрема показаннях засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_4, даних протоколів виявлення та вилучення грошей, протоколів допитів в якості обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, висновку судово-медичної експертизи.

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_3 про неправильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) є безпідставними, оскільки спростовуються показаннями самого ОСОБА_3 під час досудового слідства, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що їх умисел був направлений на заволодіння майном потерпілого. Ці показання повністю узгоджуються з показаннями ОСОБА_4.

Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи та кваліфікувавши дії ОСОБА_3 за ст.ст. 187 ч. 2, 357 ч. 3 КК України (2341-14) , неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) .

Як убачається з послідовних та детальних показань засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як під час досудового, так і судового слідства, вони познайомилися з ОСОБА_3 увечері 14 липня 2003 року, до вчинення злочинних дій про наявність у нього ножа обізнані не були. Будь-яких об'єктивних даних, які б це спростовували в матеріалах справи не міститься. Те, що засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при допиті їх як обвинувачених показали, що бачили, як ОСОБА_3 наносив удари ножем ОСОБА_4 не може свідчити про те, що спільний умисел усіх засуджених був спрямований на заподіяння потерпілому ушкоджень цим ножем.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, колото-різані поранення живота та задньої поверхні грудної клітки потерпілого відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Тому колегія суддів вважає за необхідне перекваліфікувати дії засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі ст. 187 ч. 2 КК України (2341-14) на ст. 186 ч. 2 КК України (2341-14) , оскільки вони вчинили відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Покарання ОСОБА_3 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України (2341-14) .

Щодо призначеного ОСОБА_5 та ОСОБА_2 покарання, то, у зв'язку з перекваліфікацією їх дій і меншою суспільною небезпечністю злочину, з урахуванням конкретних обставин справи та особи засуджених, колегія суддів вважає за необхідне його пом'якшити.

Iстотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства України не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 394, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі ст. 187 ч. 2 КК України (2341-14) на ст. 186 ч. 2 КК України (2341-14) і вважати їх засудженими за цим законом на 6 років позбавлення волі кожного. На підставі ст. 70 КК України (2341-14) остаточно ОСОБА_2 за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 186 ч. 2, 15 - 185 ч. 3 КК України (2341-14) призначити 6 років 6 місяців позбавлення волі.