У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого, судді
Редька А.I.
суддів
Пивовара В.Ф. та Самелюка П.О.
за участю прокурора
Ковзеля Т.О.
розглянула в судовому засіданні 14 вересня 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора і
касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду
Донецької області від 14 грудня 2005 року, яким засуджено:
ОСОБА_1, судимого 26.12.2000 р. вироком Калініського
районного суду м. Донецька за ч. 3 ст. 81,
ст. 17, ч. 3 ст. 81, ч. 3 ст. 140, ст. 17, ч. 3 ст. 140
КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р. на три роки шість місяців
позбавлення волі,
за ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на дванадцять років
позбавлення волі;
ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1, немаючого судимості,
за ч. 1 ст. 396 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки
позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на два
роки.
Суд визнав, що 18 грудня 2004 року ОСОБА_1 у приміщенні
Донецького ліцею НОМЕР_1 IНФОРМАЦIЯ_2, що по АДРЕСА_1, після
розпивання спиртних напоїв у сварці умисно вбив ОСОБА_3. Він побив
його руками і ногами, а потім наніс йому серію ударів розбитою
пляшку в живіт і шию та 5-7 ударів вогнегасником по голові. Після
цього ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, який теж щойно брав участь у
розпиванні спиртного, інсценували крадіжку, зламавши замки на
дверях класних кімнат ліцею.
У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок і
направити справу на новий судовий розгляд. Твердить, що суд
залишив поза увагою докази, які підтверджують співучасть ОСОБА_2 у
нападі і корисливому вбивстві потерпілого.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не ставить під сумнів
доведеність і кваліфікацію його дій у вироку. Він вважає, що суд
призначив йому надмірно суворе покарання, тому просить його
пом'якшити.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора про задоволення касаційного подання, скасування вироку і
направлення справи на новий судовий розгляд, колегія суддів,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного
подання і касаційної скарги, дійшла до наступного.
Змінюючи формулу обвинувачення органів досудового слідства і
перекваліфіковуючи дії засуджених із ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч.
2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на інші норми закону, зокрема
ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і ОСОБА_2а на ч. 1
ст. 396 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, суд, як видно з вироку, виходив із
того, що події в приміщенні школи розгортались не за попередніми
домовленостями між ними, а - спонтанно. У даній конкретній
ситуації кожний з них діяв самостійно і не знав про дії іншого.
ОСОБА_1, стверджується у вироку, сам розв'язав конфлікт із
потерпілим, а ОСОБА_2 опинився в центрі цієї події випадково і
вихопив із рук ОСОБА_1 вогнегасник, яким той бив уже лежачого на
підлозі потерпілого.
З таким рішенням колегія суддів погодитись не може, бо суд,
зосередившись на роз'ясненнях ст. ст. 48 і 84 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
і витлумачивши ці норми закону у спосіб, який по суті
збігається з позицією ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що на досудовому
слідстві їм не було забезпечено право на захист, тому вони
обмовляли себе, невмотивовано визнав ці показання засуджених
недостовірними і побудував вирок виключно на їхніх показаннях у
судовому засіданні.
Особливу увагу в матеріалах справи привертає те, що ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 на досудовому слідстві допитувались неодноразово і за
участю їхніх захисників, при цьому вони однаково стверджували, що
домовлялись вбити потерпілого і зробили це.
Так, ОСОБА_1 на допиті в якості підозрюваного у присутності
захисника твердив, що в приміщенні школи він запропонував, а
ОСОБА_4 погодився вбити потерпілого. За словами ОСОБА_1, ОСОБА_2
узяв із столу пляшку, розбив її та загостреними кінцями почав
наносити удари в живіт і обличчя лежачому на підлозі потерпілому.
Щоб добити потерпілого, продовжував ОСОБА_1, він схопив
вогнегасник, яким наніс потерпілому біля 5 ударів по голові (а. с.
27-31 т. 3).
19 грудня 2004 року підозрюваний ОСОБА_2 допитувався у
присутності захисника ОСОБА_5. Він пояснював, що бив потерпілого
разом із ОСОБА_1. Розправу вони вчинили у приміщенні школи, біля
туалету, де ОСОБА_1 збив потерпілого з ніг, а він, у свою чергу
тут же наніс лежачому на підлозі два удари загостреними кінцями
пляшки в живіт і удар у шию. По команді ОСОБА_1, наголошував
ОСОБА_2, він схопив на другому поверсі вогнегасник і з розмаху
наніс ним удар потерпілому в голову (а. с. 41-44 т. 3).
Iз матеріалів справи вбачається, що з кожним із засуджених
окремо проводились відтворення обстановки та обставин події.
Зокрема ОСОБА_2 у присутності понятих, захисника і
працівників органів слідства підтверджував свої попередні
показання і в деталях демонстрував те, як саме він бив потерпілого
розбитою пляшкою, куди наносив йому удари, де брав вогнегасник і в
який спосіб бив потерпілого цим предметом (а. с. 57-68 т. 3).
Під час проведення відтворення обстановки й обставин події
ОСОБА_1 визнавав, що саме він запропонував ОСОБА_2 вбити
потерпілого (а. с. 74 т. 3).
Відповідаючи на одному з допитів на запитання заступника
прокурора Ворошиловського району м. Донецька про те, що спонукало
їх вчинити вбивство потерпілого, обвинувачений ОСОБА_2, знову ж
таки у присутності захисника, зазначав, що вони зробили це для
того, щоб заволодіти майном і грошима сторожа школи (а. с. 97 т.
3).
Допит ОСОБА_1 у якості обвинуваченого проводився теж за
участю захисника - адвоката ОСОБА_5. Цього разу ОСОБА_1
наголошував, що він дійсно запропонував ОСОБА_2 вбити потерпілого,
щоб полегшити їм заволодіння майном (а. с. 105 т. 3).
На очній ставці з ОСОБА_1 ОСОБА_2 змінив свої показання і
став заперечувати свою причетність до нападу та вбивства
потерпілого. Проте ОСОБА_1 15 лютого 2004 року на додатковому
допиті в якості обвинуваченого (а. с. 124-125 т. 3) спростував ці
доводи ОСОБА_2 і в присутності свого захисника зазначив, що на
очній ставці він спробував вигородити свого товариша. Насправді ж,
продовжував свою відповідь ОСОБА_1, було так, як він розповідав на
першому допиті в якості обвинуваченого. При цьому, ОСОБА_1 ще раз
продемонстрував, на схемі, спосіб побиття потерпілого і показав,
як саме, і в які частини тіла ОСОБА_2 бив потерпілого розбитою
пляшкою та вогнегасником (а. с. 126-127 т. 3).
Суд не звернув уваги, що засуджені навіть розповідали про
зазначену подію іншим особам. I в цьому зв'язку суду слід було
ретельно перевірити показання свідки ОСОБА_6. Iз протоколу її
допиту видно, що засуджені її інформували про побиття ними
сторожа в школі. Вона твердила, що чула розмову засуджених, у ході
якої вони домовлялись про те, як необхідно буде вести себе у разі
затримання їх працівниками міліції. Свідок бачила на одязі обох
засуджених сліди крові (а. с. 183-186 т. 2).
Викладене свідчить, що суд залишив без оцінки докази, які, за
умови їх належного дослідження, можуть мати істотне значення для
справи, що висновки суду не відповідають її фактичним обставинам і
в ній допущено неповноту, а в такому разі згідно зі ст. 369 КПК
( 1001-05 ) (1001-05)
вирок вважається таким, що не відповідає фактичним
обставинам справи, і це згідно зі ст. 367 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
є
підставою для його скасування.
Отже, доводи касаційного подання прокурора про необхідність
скасування вироку є слушними і підлягають задоволенню.
Вирок суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на
новий судовий розгляд, під час якого належить повно і всебічно
перевірити всі обставини справи, звернути увагу на зазначені
недоліки, усунути їх і залежно від встановленого прийняти законне
й обгрунтоване рішення щодо винуватих у цій справі.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
ухвалила:
касаційне подання прокурора задовольнити, а касаційну скаргу
засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2005
року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу
направити на новий судовий розгляд.
Судді:
Редька А.I. Пивовар В.Ф. Самелюк П.О.