розглянула у судовому засіданні у м. Києві 7 вересня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 січня 2005 року щодоОСОБА_1, ОСОБА_2 та інш.

Вироком цього суду засуджені:

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженець смт. Нововоронцовка

Херсонської області, житель

смт. Октябрське Красногвардійського

району Автономної Республіки Крим,

судимості не має,

за ч.4 ст.190 КК України (2341-14) на пcять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю;

IНФОРМАЦIЯ_2,

уродженка с. Кубанське Переяславського району

Ярославської області Російської Федерації,

жителька м. Сімферополя Автономної

Республіки Крим, судимості не має,

- за ч. 4 ст. 190 КК України (2341-14) на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю;

- за ч. 3 ст. 190 КК України (2341-14) на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) , за сукупністю злочинів,ОСОБА_2 призначено п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю.

На підставі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки шість місяців.

На підставі ст.76 КК України (2341-14) на цих засуджених покладено обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу цих органів та періодично зcявлятися для реєстрації.

Постановлено стягнути у солідарному порядку на користь КРД АППБ "Аваль":

з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - 50281 грн.;

з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 8659 грн. 10 коп.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, судове рішення щодо якого не оскаржується.

В апеляційному порядку справа не розглядалася, оскільки прокурор, який брав участь у справі та засуджений ОСОБА_1, відкликали свої апеляції, а інші учасники судового розгляду апеляції не подали.

Як визнав суд першої інстанції, ОСОБА_1, працюючи IНФОРМАЦIЯ_3, вступив у злочинну змову із ОСОБА_2 та іншими особами, невстановленими слідством, з корисливих спонукань, умисно, шляхом обману і використання неправдивих даних під час оформлення кредитів на фізичних осіб та подальшого отримання готівкових коштів з використанням приватних підприємців, незаконно заволоділи грошима банку "Аваль" в особливо великих розмірах.

Так, у лютому 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через ОСОБА_4 заволоділи банківськими коштами у сумі 11800 грн.

У червні 2003 року вони через ОСОБА_5 заволоділи 13200 грн.

У червні 2003 року через ОСОБА_6 заволоділи 25 тис. грн.

У липні 2003 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оформивши кредити на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_8, заволоділи грошима, відповідно, 13450 грн. та 16300 грн.

Крім того, у вересні 2003 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оформили кредит на ім'я ОСОБА_9 і заволоділи 9 000 грн.

У касаційному поданні заступник прокурора АР Крим просить вирок суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити, виключити з нього рішення суду про конфіскацію майна засуджених, оскільки суд неправильного застосував кримінальний закон.

У запереченні на касаційне подання прокурора засуджений ОСОБА_1 зазначає, що злочини він не вчиняв, винність його судом не доведена, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора про неправильне застосування кримінального закону, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню.

Винність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено та правильність кваліфікації злочинних дій підтверджується дослідженими та належно оціненими судом доказами і у касаційному поданні не оспорюється.

Призначене обом засудженим покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених ними злочинів та даним про їх особи і сумнівів у правильності судового рішення у цій частині, не виникає.

Призначаючи ОСОБА_1 таОСОБА_2 покарання за ч. 4 ст. 190 КК України (2341-14) , суд призначив їм і додаткове покарання у виді конфіскації майна. Крім того, за сукупністю злочинів ОСОБА_2 також було призначена ця додаткова міра покарання.

Суд, як це убачається із вироку, з урахуванням усіх обставин справи, звільнив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від основного покарання з випробуванням.

Проте, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , конфіскація майна, як додатковий вид покарання, не може бути призначена при звільненні особи від основного покарання з випробуванням. Не передбачена конфіскація майна і ст. 77 КК України (2341-14) .

Суд не взяв до уваги наведені вимоги і припустився помилки.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що з вироку необхідно виключити рішення суду про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.4 ст.190 КК України (2341-14) додаткового покарання у виді конфіскації майна, а також за сукупністю злочинів щодо ОСОБА_2

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 січня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.

Виключити з вироку рішення суду щодо призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України (2341-14) , а ОСОБА_2 за сукупністю злочинів, передбачених ч.ч. 3 та 4 ст. 190 КК України (2341-14) , додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, що є їх особистою власністю.