У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Шелеста М.А.,
суддів
Самелюка П.О., Заголдного В.В.,
за участю прокурора
Сушко Т.М.,
та потерпілої
ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні 31 серпня 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2,
касаційним поданням прокурора на вирок Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим від 8 червня 2006 року, яким
ОСОБА_3,не судимого,
засуджено:
- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 11 років
позбавлення волі;
- за ч. 4 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 9 років
позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
сукупністю злочинів на 11 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3. на користь:
- ОСОБА_1 15000 грн. на відшкодування матеріальних збитків
та 50000 грн. на відшкодування моральних збитків;
- Сімферопольського технікуму залізничного транспорту 1929
грн. на відшкодування матеріальних збитків;
- Республіканської клінічної лікарні ім. Семашко 127572 грн.
23 коп. на відшкодування витрат за лікування.
Як визнав суд, 8 лютого 2006 року неповнолітній ОСОБА_3,
маючи умисел, направлений на заволодіння майном і грошима
Сімферопольського технікуму залізничного транспорту, розташованого
поАДРЕСА_1 о 16 годині прийшов у приміщення технікуму, де
реалізуючи свій злочинний умисел і діючи за раніше відпрацьованим
планом, дочекавшись, коли учні залишать приміщення, заховався на
другому поверсі.
Біля 21 години переконавшись, що вахтер ОСОБА_4 зачинила на
замок вхідні двері і лягла відпочивати, він вийшов із укриття,
спустився на перший поверх, де у кімнаті вахтера взяв зв'язку
ключів, серед яких, на його думку, мав бути ключ від дверей каси,
з якої він намагався викрасти гроші.
Не підібравши ключ, він повернувся до приміщення, в якому
відпочивала ОСОБА_4, щоб взяти там інші ключі. Від скрипу дверей
остання проснулася. Вважаючи, що ОСОБА_4 може помішати йому у
реалізації його наміру та в подальшому викрити його, він вирішив
вчинити на неї розбійний напад, під час якого позбавити останню
життя.
З цією метою він наніс їй удар у голову, від якого потерпіла
впала і стала кликати на допомогу. Засуджений продовжив наносити
їй удари ногами по голові доти, поки вона не втратила свідомості.
Шляхом підбору ключа він намагався проникнути до приміщення
каси, але зробити це він не зміг. Після цього, підібравши ключ і
відімкнувши замок, він проник до приміщення бібліотеки і викрав
музикальний центр вартістю 1000 грн.
Підійшовши до потерпілої, з метою її умисного вбивства, зняв
з неї хустку і закрив нею їй рота.
Від заподіяних тілесних ушкоджень потерпіла померла.
У касаційній скарзі захисника ОСОБА_2 та касаційному поданні
прокурора ставиться питання про перекваліфікацію дій засудженого
зі ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ст. 121 ч. 2 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а захисником, крім того, пом'якшення міри
покарання.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_1
вважає, що вирок суду є обгрунтованим. Разом з тим, на її думку,
суд безпідставно зменшив розмір відшкодування моральних збитків.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав
касаційне подання та не заперечував у задоволенні касаційної
скарги захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи касаційної скарги і касаційного подання, колегія суддів
вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
До такого висновку колегія суддів прийшла за наступних
обставин.
Суд, розглядаючи справу, правильно встановив фактичні
обставини справи і вірно кваліфікував дії ОСОБА_3, в частині
нападу з метою заволодіння майном, проте оцінки суб'єктивного
ставлення його до можливого настання смерті ОСОБА_4 було зроблено
невірно, що потягло за собою необгрунтовану кваліфікацію його
злочинних дій в цій частині за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Під час досудового і судового слідства, ОСОБА_3, визнаючи
себе винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
і частково у вчиненні злочину передбаченого п.
6 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, показав, що не мав наміру і
не хотів вбивати ОСОБА_4, а наносив їй удари лише для того, щоб
вона не кликала кого-небудь на допомогу.
Ці показання засудженого підтверджуються тим, що він при
нанесенні ударів ОСОБА_4 не використовував будь-яких предметів і,
в тому числі спеціально пристосованих для заподіяння тілесних
ушкоджень. Наносив їй удари рукою і ногами для того, щоб вона
мовчала і відразу ж після того, як вона втратила свідомість,
перестав наносити удари.
Крім того, як вбачається із висновку судово-психіатричної
експертизи, у ОСОБА_3 виявлено органічні емоційно-лабільні розлади
внаслідок епілепсії і він міг адекватно усвідомлювати значення
своїх неправомірних дій, але не наслідки своїх дій.
Заволодівши музикальним центром ОСОБА_3 підходив до
потерпілої і бачив, що вона подає ознаки життя, намагається щось
сказати, проте він не став продовжувати наносити їй удари, які
могли б свідчити про його намагання вбити ОСОБА_4, а закрив їй
рота кляпом, щоб вона не змогла кричати, і залишив місце вчинення
злочину.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України
№ 2 ( v0002700-03 ) (v0002700-03)
від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в
справах про злочини проти життя та здоров'я особи" питання про
умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин
вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину,
кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних
ушкоджень, причини припинення злочинних дій".
Наведені вище обставини вказують на те, що дії ОСОБА_3, в
частині заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_4 слід
кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, як
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою смерть
потерпілої.
Посилання потерпілої у своїх запереченнях на касаційну скаргу
і касаційне подання про те, що суд невірно зменшив розмір
відшкодування моральних збитків не можна визнати обгрунтованими,
оскільки рішення суду у цій частині прийнято у відповідності з
чинним законодавством.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційне подання прокурора та касаційну скаргу захисника -
задовольнити.
Вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8
червня 2006 року щодо ОСОБА_3 - змінити.
Перекваліфікувати злочинні дії ОСОБА_3. з п. 6 ч. 2 ст. 115
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ч. 2 ст. 121 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і
призначити йому за цією нормою закону покарання у виді 7 років
позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів передбачених ст. ст. 121 ч. 2, 187 ч. 4 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
остаточну міру покарання ОСОБА_3 визначити 9 років
позбавлення волі.
В решті цей вирок залишити без зміни.
С у д д і:
Шелест М.А. Заголдний В.В. Самелюк П.О.