У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
Головуючого
Земляного В.В.,
суддів
Буніна О.I. і Пекного С.Д.
за участю прокурора
Яковенко Р.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві " 29" серпня 2006
року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого
ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 на вирок колегії
суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду
Волинської області від 6 червня 2006 року.
Вироком Луцького міськрайонного суду від 30 березня 2006 року
ОСОБА_1, несудимого,
було засуджено за ст. 185 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5
років позбавлення волі;
за ст. 185 ч.4 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення
волі;
за ст. 185 ч.5 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з застосуванням ст. 69
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років 1 місяць позбавлення волі з
конфіскацією майна;
за ст. 186 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі з конфіскацією майна;
за ст. 304 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді 5 років 1
місяця позбавлення волі з конфіскацією майна.
Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Волинської області від 6 червня 2006 року вирок
Луцького міськрайонного суду від 30 березня 2006 року щодо ОСОБА_1
в частині призначеного покарання за ч.5 ст. 185 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та за сукупністю злочинів скасовано. За ч.5 ст. 185 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 призначено 7 років позбавлення волі з
конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст. 70 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст.
185 ч.ч. 3, 4, 5 та 186 ч.3 і 304 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, ОСОБА_1
призначено остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, яке є його власністю. В решті вирок
залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він в період з 22 червня
2003 року по 19 квітня 2005 року в м. Луцьку Волинської області,
як самостійно, так і за попередньою змовою групою осіб, повторно,
з проникненням у житло, за наведених у вироках судів першої і
другої інстанцій обставин вчинив 41 епізод крадіжок чужого майна,
в тому числі й у великому та особливо великому розмірах. А 20
квітня 2005 року в м. Ковелі ОСОБА_1 за попередньою змовою групою
осіб вчинив відкрите заволодіння чужим майном, поєднане з
проникненням у житло. Крім того, ОСОБА_1, достовірно знаючи про
неповнолітній вік ОСОБА_3 , втягнув його в злочинну
діяльність.
Зокрема, 8 липня 2003 року ОСОБА_1 повторно, за попередньою
змовою з ОСОБА_4, засудженим вироком Луцького міськрайонного суду
від 28.12.2005 року, приблизно о 10 год., зламавши замок вхідних
дверей, проник в квартиру АДРЕСА_1, звідки таємно викрав 2 000
доларів США, що за офіційним курсом долара до гривні становить 10
664 грн. 80 коп., заподіявши потерпілому ОСОБА_5 шкоду в особливо
великому розмірі.
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1, та його захисник -
адвокат ОСОБА_2., не оспорюючи факту проникнення ОСОБА_1 в
квартиру потерпілого ОСОБА_5 з метою крадіжки майна потерпілого,
стверджують, що кошти в сумі 2000 доларів США ОСОБА_1 не викрадав.
У зв"язку з цим вважають, що апеляційний суд призначив за ст. 185
ч.5 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та на підставі ст. 70 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
надто суворе покарання. Крім того, на їх думку,
апеляційний суд неповно врахував дані про особу винного та
обставини, що пом"якшують покарання, зокрема: молодий вік ОСОБА_1,
його стан здоров"я, щире каяття та сприяння в розкритті злочинів.
Доведеність винності ОСОБА_1 у вчинені інших злочинів, за які його
засуджено, правильність кваліфікації дій та призначене судом
першої інстанції покарання у касаційних скаргах не оспорюється.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування
прокурора, який вважав вирок апеляційного суду законним і
обгрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не
підлягають з таких підстав.
Посилання у скаргах на недоведеність винності ОСОБА_1 у
таємному викраденні з квартири ОСОБА_5 2000 доларів США є
безпідставними і спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_5,
явкою з повинною ОСОБА_1, протоколами відтворення обстановки і
обставин події за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, протоколом огляду
місця події, висновками трасологічних експертиз, вироком Луцького
міськрайонного суду від 28.12.2005 року та ухвалою судової колегії
у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області від 28
лютого 2006 року, якими ОСОБА_4 визнаний винним у викраденні разом
з ОСОБА_1 2000 доларів США з квартири ОСОБА_5.
Дії ОСОБА_1 за ч.5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковано правильно.
Покарання ОСОБА_1за ч.5 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, з урахуванням даних про особу винного, його стану
здоров"я та обставин, що пом"якшують його покарання. Саме з
врахуванням сукупності цих обставин та приймаючи до уваги
тривалість і велику кількість вчинених злочинів, невідшкодування
завданої потерпілим шкоди, втягнення ОСОБА_1 у злочинну діяльність
неповнолітньої особи, суд і призначив ОСОБА_1 мінімальне
покарання, передбачене санкцією ч.5 ст. 185 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. Підстав для призначення ОСОБА_1 покарання за ч.5 ст.
185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
немає. Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1
покарання є достатнім й необхідним для його виправлення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника -
адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів
судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської
області від 6 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
С У Д Д I :
В.В. Земляний О.I. Бунін С.Д. Пекний
З оригіналом згідно:
Суддя
Верховного Суду України О.I. Бунін