розглянула у судовому засіданні у м. Києві 22 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ОСОБА_1 Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 року щодо них.

ОСОБА_1 суду засуджено:

27 грудня 1978 року народження,

раніше не судимого,

- за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі.

- за ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) на 10 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) ОСОБА_1 за сукупністю злочинів визначено покарання 10 років позбавлення волі.

11 серпня 1976 року народження,

раніше судимого 13.09.2000 року за ч. 3 ст. 140, ч.3 ст. 141, ч. 1 ст. 101, ст.ст. 100, 42 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі,

- за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на 8 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) ОСОБА_2 за сукупністю злочинів визначено покарання 8 років позбавлення волі.

15 травня 1984 року народження,

раніше судимого 20.05.2004 року за ч.2 ст.186, 75КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки,

- за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) на 4 роки 1 місяць позбавлення волі, а на підставі ч.4 ст.70 КК України (2341-14) шляхом поглинання більш суворим покаранням за цим ОСОБА_1 менш суворого покарання за ОСОБА_1 Приморського районного суду м.Одеси від 20.05.2004 року остаточно призначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі,

- за ч.2 ст.185 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі,

- за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України (2341-14) остаточно призначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Згідно з ч.1 ст.71 КК України (2341-14) до покарання за цим ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за ОСОБА_1 Приморського районного суду м.Одеси від 20.05.2004 року остаточно призначено покарання у виді 4 років 2 місяці позбавлення волі

16 березня 1984 року народження,

раніше судимого 04.06.2004 року за ч.2 ст.185, ч.2 ст.190, ст.75 КК на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки,

- за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України (2341-14) до покарання за цим ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за ОСОБА_1 Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 04.06.2004 року та остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.

20 вересня 1983 року народження,

раніше судимого 20.05.2004 року за ч.2 ст.186, 75 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки,

- за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України (2341-14) шляхом поглинання більш суворим покаранням за цим ОСОБА_1 менш суворого покарання за ОСОБА_1 Приморського районного суду м.Одеси від 20.05.2004 року остаточно призначено покарання у виді 4 років 6 місяця позбавлення волі.

12 жовтня 1979 року народження,

раніше не судимого,

- за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст.75КК звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 2 роки з покладенням певних обов'язків, передбачених ст.76 КК України (2341-14) .

8 серпня 1973 року народження,

раніше не судимого,

- за ч.3 ст.289 КК України (2341-14) із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі.

Судові рішення щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у касаційному порядку не оскаржуються.

Постановлено стягнути на відшкодування матеріальної шкоди:

- із ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_8 31 грн.; потерпілого ОСОБА_9 1 314 грн. 28 коп.;

- у солідарному порядку зі ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на корить потерпілого ОСОБА_10 4 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 року ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні ними злочинів на території Білгород-Дністровського району Одеської області за таких обставин.

26.11.2003 рок близько 1 год. ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_11, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проникли в намет, що знаходився у дворі будинку АДРЕСА_1 Білгород-Дністровського району, звідки викрали майно ОСОБА_8 на загальну суму 172 грн.

05.03.2004 року ОСОБА_3 близько 8 год., за попередньою змовою з ОСОБА_12 і ОСОБА_5, розподіливши ролі прибули в балку, розміщену внизу городу будинку АДРЕСА_2 Білгород-Дністровського району, де ОСОБА_5 залишився чекати, а ОСОБА_12 і ОСОБА_3, приникнувши у вказаний будинок, викрали майно ОСОБА_13 на загальну суму 2460 грн.

06.06.2004 року близько 23 год. ОСОБА_3 з автомобіля "Мазда-626", державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_14, який знаходився біля бару "Лондон" по вул..Кишинівська 127-а в с.Випасне Білгород-Дністровського району, викрав майно потерпілого на загальну суму 1200 грн.

13.06.2004 року о 5 год. за попередньою змовою з ОСОБА_15 і ОСОБА_4, розподіливши ролі, згідно з якими ОСОБА_3 залишився біля паркану будинку, а ОСОБА_15 і ОСОБА_4 проникли у будинок АДРЕСА_3 Білгород-Дністровського району, звідки викрали майно ОСОБА_16 на загальну суму 5881 грн.50коп.

27.09.2003 року близько 21 год. ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проник у будинок АДРЕСА_4, звідки викрав майно ОСОБА_17 на суму 3040 грн.

03.01.2004 року в с. Салгани ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_6 та ОСОБА_18, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проникли до домоволодіння потерпілого ОСОБА_19 та викрали його майно на суму 135 грн..

28.02.2004 року близько 22 год. 30 хв. ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_12, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, по вулиці Кишиневській у с. Випасному, умисно з метою відкритого заволодіння чужим майном з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_20, завдавши йому легкі тілесні ушкодження, відкрито заволоділи його майном на суму 400 грн.

27.03.2004 року близько 2 год. ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_7 та ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у с. Салгани незаконно заволоділи транспортним засобом ВАЗ-21099 державний номерний знак НОМЕР_2, спричинивши потерпілому ОСОБА_10 значну матеріальну шкоду на суму 21 500 грн., що більше ніж в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

26 листопада 2003 року близько 1 години ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_6, будучи у нетверезому стані, проникли в палатку у дворі будинку АДРЕСА_5, звідки таємно викрали майно ОСОБА_8, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 172 грн.

13.01.2004 року у вечірній час ОСОБА_2, перебуваючи у дворі МПП агрофірми "Колос", що розміщене по вулиці В.Смертенюка у с. Випасне, під час сварки із ОСОБА_9 на грунті особистих неприязних стосунків умисно металевим предметом наніс останньому удари по різним частинам тіла, спричинивши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації його дій, вважає призначене йому покарання занадто суворим і просить судові рішення щодо нього змінити, пом'якшивши йому покарання, оскільки, на його думку, судом недостатньо були враховані пом'якшуючі покарання обставини: щире каяття, визнання вини, наявність на утриманні хворої дружини, матері-пенсіонерки та 2 неповнолітніх дітей;

- засуджений ОСОБА_1 в своїй скарзі та в доповненні до неї просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування у зв'язку з необгрунтованістю його засудження. Стверджує, що явку із повинною він написав під тиском з боку працівників міліції, справа щодо нього розглянута необ'єктивно з порушенням права на захист, а призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину через суворість.

Заслухавши доповідача, прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засуджених підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, підтверджені дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обгрунтованими.

Як убачається із матеріалів справи, засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при судовому розгляді справи повністю визнали свою вину і докладно розповіли, за яких обставин вони скоїли злочини з іншими засудженими.

Кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) , ОСОБА_1 за ч.2 ст.186, ч.3 ст.289 КК України (2341-14) , ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) , ОСОБА_7 за ч.3 ст.289 КК України (2341-14) , ОСОБА_2 за ч.3 ст.185, ч.1 ст.122, ч.3 ст.289 КК України (2341-14) , ОСОБА_3 за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України (2341-14) правильна.

Разом із тим, судові рішення щодо ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 в частині кваліфікації їх дій за ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) підлягають зміні з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, суд визнав ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 винними у незаконному заволодінні транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, повторно, і такий висновок суду відповідав вимогам закону, котрий діяв на момент розгляду справи.

Iз набранням чинності нової редакції ст. 289 КК України (2341-14) (в редакції Закону України №2903-IY (2903-15) від 22.09.2005 року), відповідно до частин 2, 3 ст. 289 КК України (2341-14) та п. З примітки до цієї статті, матеріальну шкоду слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а великою - на суму понад 250 таких мінімумів.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 17 постанови № 14 Пленуму Верховного України від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України (435-15) , де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Iз матеріалів справи видно, що реальних збитків унаслідок незаконного заволодіння транспортного засобу ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 не настало, тому, враховуючи кваліфікуючу ознаку - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, дії усіх засуджених підлягають перекваліфікації з ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) .

Окрім того, колегія суддів вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 ОСОБА_6 в частині їх засудження за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) по епізоду викрадення майна у ОСОБА_19 підлягають скасуванню у зв'язку з декриміналізацією цих дій.

Згідно зі ст. 51 КУпАП (80731-10) (в редакції Закону України від 2 червня 2005 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" (2635-15) ) викрадення чужого майна шляхом крадіжки вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відповідності до Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" (889-15) від 22 травня 2004 року з урахуванням соціальної пільги неоподатковуваний мінімум доходів громадян на 2004 рік встановлений в сумі 61 грн. 50 коп., тобто дрібною крадіжкою вважається викрадення майна, вартість якого не перевищує 184 грн.50 коп.

Враховуючи, що згідно зі ст. 58 Конституції України (254к/96-ВР) і ч. 1 ст. 5 КК України (2341-14) закон, який скасовує чи пом'якшує відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, а ОСОБА_1 щодо засуджених не був приведеним у відповідність до нового законодавства, судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в частині їх засудження за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) за крадіжку майна ОСОБА_19 підлягають скасуванню, а справа в цій частині закриттю, оскільки вартість викраденого майна на момент вчинення злочину становила 135 грн., тобто не перевищувала трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено істотних порушень кримінально - процесуального закону, в тому числі й тих, на які посилається засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі та доповненні до неї.

При призначенні покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судом було ураховано дані про особу засуджених, стан їхнього здоров'я, пом'якшуючі покарання обставини-визнання вини, щире каяття, добровільне відшкодування матеріальної шкоди, а також сімейний стан ОСОБА_2.

Та обставина, що ОСОБА_1 має батьків-пенсіонерів не є достатньою підставою для призначення йому покарання за інкримінованими злочинами нижче від найнижчої межі.

Пом'якшуючі покарання обставини, наведені у касаційній скарзі Мелешкова, були належним чином ураховані судом при призначенні йому покарання.

Разом з тим, при призначенні покарання ОСОБА_4, ОСОБА_1,ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд на порушення вимог ст. 67 КК України (2341-14) та роз'яснень, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) врахував як обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки ці обставини є кваліфікуючими ознаками інкримінованих злочинів і не передбачені ст.67 КК України (2341-14) , яка містить вичерпний перелік обтяжуючих покарання обставин.

Тому судові рішення в цій частині підлягають зміні з виключенням посилання суду на вказані обтяжуючі покарання обставини.

Оскільки зазначені порушення не були усунені при розгляді справи в апеляційному порядку, підлягає зміні і ухвала апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 року.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів,-

касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2005 року і ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 року змінити:

перекваліфікувати дії ОСОБА_1, ОСОБА_2 та, в порядку ст. 395 КПК України (1001-05) , ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) і призначити їм за цим законом покарання ОСОБА_7 - 5 років позбавлення волі, ОСОБА_1 - 7 років позбавлення волі, ОСОБА_2 - 6 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) визначити ОСОБА_1 остаточне покарання - 7 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) , визначити ОСОБА_2 остаточне покарання - 6 років позбавлення волі.

Зазначені судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 та, в порядку ст. 395 КПК України (1001-05) , ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) за епізодом викрадення майна у ОСОБА_19 скасувати у зв'язку з декриміналізацією цих дій, а провадження у справі в цій частині закрити.

Виключити з мотивувальної частині ОСОБА_1 вказівку суду про врахування при призначенні покарання ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 як обтяжуючих покарання обставин - вчинення злочину повторно та за попередньою змовою групою осіб.

У решті вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від18 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 року залишити без зміни.