Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 червня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції на судові рішення щодо ОСОБА_1.

Вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 6 травня 2005 року ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, не судимого

виправдано за ч.2 ст. 364 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1. залишено без зміни.

ОСОБА_1. обвинувачувався в тому, що, будучи посадовою особою і працюючи на посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 відділу державної виконавчої служби Тростянецького району, в інтересах третіх осіб, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення ст.ст. 3, 5, 25, 50 Закону України "Про виконавче провадження" на протязі 1998-2003 років, надавав перевагу виконанню іншим провадженням і не виконував взагалі або виконував частково виконавчі провадження про повернення кредитів Тростянецькому відділенню "Ощадбанку України", внаслідок чого на користь вказаного відділення "Ощадбанку України" не було стягнуто заборгованість за кредитами на загальну суму 23778 грн., чим було завдано тяжких наслідків державним інтересам.

Крім того, ОСОБА_1. обвинувачувався в тому, що в порушення п.5.12.1 Інструкції про проведення виконавчих дій та п.1.2 наказу Міністра юстиції від 15.07.1999 року за №42/5 (z0480-99) уклав тристоронній договір купівлі-продажу заставного майна та угоду про внесення змін до зазначеного вище договору, згідно яких все майно ВАТ "Тростянецьке ХПП" було реалізовано ним як третьою стороною - продавцем через заставодержателя ВАТ "Банк Універсальний" покупцю ТОВ "Регвін-Інвест" на загальну суму 2344000 грн., позбавивши Державний комітет України з державного матеріального резерву можливості отримати борг у розмірі 1858542,27 грн., спричинивши збитки державі на вказану суму.

Виправдовуючи ОСОБА_1., суд послався на те, що в ході судового слідства не встановлено, а обвинуваченням не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 мав реальну можливість виконати виконавчі провадження про повернення кредитів Тростянецькому відділенню "Ощадбанку України" в сумі 23778 грн., однак умисно цього не робив на користь третіх осіб і на даний час виконати їх неможливо.

Щодо укладення тристороннього договору, то ОСОБА_1 діяв відповідно до ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження", що передбачає пріоритет вимог стягувача-заставодержателя та реалізував майно Торгівельній корпорації "Регвін-Інвест" згідно ч.7 ст. 20 Закону України "Про заставу" та п.п.5.2, 5.3 договорів застави від 28.05.2002 року шляхом продажу майна третій особі на користь заставодержателя, а отже не допустив ніякого зловживання своїм службовим становищем.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1., а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що зазначені судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки висновки суду про відсутність в його діях складу злочину не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм кримінального закону.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала касаційне подання, думку виправданого ОСОБА_1. та в його інтересах адвоката ОСОБА_2, які просили залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що у його задоволенні слід відмовити.

Так, з матеріалів справи видно, що суд обґрунтовано виправдав ОСОБА_1а за ч.2 ст. 364 КК України.

В касаційному поданні відсутні переконливі доводи на спростування висновків суду про недоведеність наявності умислу в діяннях ОСОБА_1а щодо невиконання судових рішень на протязі 1998-2003 років. Посилання на те, що дії, направлені на виконання судових рішень ОСОБА_1 здійснював тільки після скарг з боку представників стягувача, не можна визнати переконливими, оскільки, як вбачається з формулювання обвинувачення, що було пред'явлено ОСОБА_1у, такі обставини йому не ставилися в провину.

Щодо епізоду незаконної реалізації арештованого майна ВАТ "Тростянецьке ХПП", то в касаційному поданні не наведено доводів на обгрунтування того, що порушення ОСОБА_1ом порядку реалізації майна знаходиться у прямому причинному зв'язку з тим, що Державний комітет України з матеріального резерву не отримав борг в сумі 1858541,21 грн. При цьому слід звернути увагу, що із матеріалів справи убачається, що на момент видання наказу Господарським судом Вінницької області про стягнення з ВАТ "Тростянецьке ХПП" на користь Державного комітету України боргу в сумі 2073164,57 грн. 25.06.2002 року (а.с.461-462) і накладення на нього арешту 2.12.2002 року це майно вже знаходилось в заставі на підставі договору застави від 28.05.2002 року між ВАТ "Тростянецька зернова компанія" і ВАТ "Банк Універсальний" (а.с.102-104).

Відповідно до вимог ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження" у першу чергу задовольняються вимоги про стягнення, забезпечені заставою.

Тому висновок суду про те, що ОСОБА_1 діяв у межах закону і не допустив зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, є вірним.

Отже, суд повно і всебічно дослідив всі обставини справи і обгрунтовано дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1а складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.

Таким чином, доводи касаційного подання про незаконність судових рішень щодо ОСОБА_1а і необхідність їх скасування є непереконливими, а тому подання не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.