розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 листопада 2017 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника Чередника Р.В. на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року.

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 04 березня 2016 року ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 115 КК України до визначеного на підставі ст. 70 КК України остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років 6 місяців з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого. Зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_4

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про відновлення строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року вказану ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що суди безпідставно не визнали поважною причину пропуску ним строку на апеляційне оскарження вироку Полтавського районного суду Полтавської області від 04 березня 2016 року і, у такий спосіб, обмежили йому доступ до правосуддя, гарантований Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Також вказує, що суди залишили поза своєю увагою відсутність у нього кваліфікованої допомоги адвоката, який не роз'яснив права апеляційного оскарження та, в свою чергу, не подав апеляційної скарги в його інтересах.

Захисник Литовченко (Чередник) Р.В. також просить скасувати оскаржувані судові рішення і справу направити на новий судовий розгляд. Зазначає, що несвоєчасне ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами кримінальної справи призвело до пропуску строку апеляційного оскарження та наведене вважає поважною причиною пропуску процесуального строку. Вважає, що в даному випадку судами порушено гарантоване ст. 129 Конституції України право кожного громадянина на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та захисника на підтримання касаційних вимог, думку прокурора, яка вважала, що касаційні скарги слід задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень.

Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп (v009p710-97) зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України 1960 року апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Згідно з частинами 2 та 4 ст. 353 КПК України 1960 року у разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, про відновлення пропущеного строку. За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

До поважних причин пропуску строку на оскарження судових рішень належать обставини, які об'єктивно перешкодили учаснику процесу вчасно подати апеляційну скаргу.

Як убачається з матеріалів справи, після проголошення вироку Полтавського районного суду Полтавської області від 04 березня 2016 року, під час якого був присутній засуджений ОСОБА_1, останній звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

Крім того, 16 березня 2016 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вирок, за змістом якої ставив питання про застосування положень ст. 72 КК України щодо зарахування строку попереднього ув'язнення.

У зв'язку з прийняттям ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 23 березня 2016 року рішення про зарахування ОСОБА_1 до призначеного вироком покарання строку його попереднього ув'язнення, цього ж дня, засуджений подав заяву про відклик раніше поданої ним апеляції в частині вирішення питання щодо застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України.

У подальшому, після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи 28 березня 2016 року (т. 23 а.с. 220), ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку, посилаючись, при цьому, на те, що причиною пропуску процесуального строку стало несвоєчасне ознайомлення його з матеріалами справи.

Полтавський районний суд Полтавської області прийняв рішення про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з матеріалами справи своєчасно, що підтверджується його заявою від 18 березня 2016 року.

Однак, з наведеним висновком не може погодиться колегія суддів, оскільки зі змісту вказаної заяви вбачається, що 18 березня 2016 року засуджений ознайомився з протоколом судового засідання від 16 червня 2015 року (т. 23 а.с. 166), а не з матеріалами усієї справи.

З огляду на зазначене, а також враховуючи позицію ОСОБА_1 щодо вчиненого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за який його засуджено та у скоєнні якого він винним себе не визнавав, посилаючись на відсутність, на його думку, належних доказів на підтвердження винуватості, колегія суддів вважає, що посилання в касаційних скаргах засудженого та захисника про несвоєчасне ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, а також про відсутність у ОСОБА_1 кваліфікованої допомоги адвоката, який не роз'яснив права апеляційного оскарження та, в свою чергу, не подав апеляційної скарги в його інтересах, як на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, заслуговують на увагу.

При цьому, такий висновок колегія суддів зробила також враховуючи те, що як видно зі справи, захисники Візір О.В. та Шеховцова О.І., які здійснювали захист інтересів ОСОБА_1, з апеляційними скаргами в інтересах засудженого на вирок суду не зверталися.

Тому, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого, з урахуванням установлених обставин, суд повинен визначитися щодо поважності причин пропуску засудженим ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження вироку та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394 - 398 КПК України 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) , п. 6 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIIІ від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів,

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Литовченка (Чередника) Р.В. задовольнити.

Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.