Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Романець Л.А., суддів: при секретарі Крещенка А.М., Слинька С.С., Холявчуку А.А., з участю прокурора засудженого захисника Ємця І.І., ОСОБА_6, Левицького В.А.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року щодо ОСОБА_6.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є інвалідом дитинства, працюючого водієм в ПП ОСОБА_8.,

визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортним засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і покладено обов'язки, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 в доход держави 1996,80 грн процесуальні витрати за проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 4000 грн в рахунок відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу.

Як визнав встановленим суд, о 18 год 40 хв 19 вересня 2015 року, ОСОБА_6, керуючи технічно справним автомобілем Меrсеdes-Веnz G55, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_10, рухався по проїзній частині вул. Булаховського зі сторони вул. Підлісної, в напрямку вул. Булаховського в м. Києві, зі швидкістю руху приблизно 100 км/год, яка перевищувала максимально допустиму швидкість руху в межах населеного пункту в 60 км/год.

Під час руху ОСОБА_6 не впорався із керуванням автомобілю та при проїзді повороту праворуч, навпроти будинку № 42/43 по вул. Булаховського в м. Києві, виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, де здійснив зіткнення з автомобілем ChryslerVision, державний номерний знак НОМЕР_2, що рухався в зустрічному напрямку, в своїй смузі руху, під керуванням водія ОСОБА_9 в якому знаходився пасажир ОСОБА_11

Своїми діями ОСОБА_6 порушив правила безпеки дорожнього руху,а саме: не виконав вимоги п.п. 1.5, 2.3 підпункт б, 10.1, 11.4, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , у результаті чого потерпілому ОСОБА_9 заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а потерпілій ОСОБА_11 - тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону (ст. 75 КК України), який не підлягає застосуванню, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судових рішень.

В обґрунтування наведеного зазначає, що при призначенні покарання засудженому судом не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, належним чином не надано оцінки позиції потерпілих щодо призначення ОСОБА_6 реальної міри покарання без застосування ст. 75 КК України; залишено поза увагою, що потерпілий ОСОБА_11 отримав 3 групу інвалідності та в подальшому йому буде надана 2 група інвалідності, про що він повідомив під час апеляційного розгляду; не в повній мірі відшкодував завдану шкоду та не вибачився перед потерпілими, що свідчить про формальне щире каяття.

Тобто при призначенні покарання засудженому ОСОБА_6, судом не надано належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченого, характеру та ступеню суспільної небезпечності, наслідкам вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, до суду касаційної інстанції звернулися засуджений ОСОБА_6 та його захисник Левицький В.А. з клопотанням про застосування до ОСОБА_6 амністії на підставі п.в) ч.1 ст.1 Закону України Про амністію у 2016 року від 22 грудня 2016 року та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києві від 03 лютого 2016 року, що залишений без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року, додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу та просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а клопотання про застосування амністії - не підтримав, пояснення засудженого та його захисника, які заперечили проти касаційної скарги прокурора, а клопотання просили задовольнити, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

Відповідно до ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У відповідності з вимогами ч.2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюється, суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Суд, призначаючи покарання ОСОБА_6, при виборі заходу примусу і порядку його відбування разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину врахував дані про особу засудженого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України (2341-14) , у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування. Так, судом враховано, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту та його наслідки, характеристику особи обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягається вперше, працює, позитивно характеризується за попереднім місцем роботи та задовільно за місцем проживання, має сталі соціальні зв'язки, сім'ю, на його утриманні перебуває неповнолітній син - інвалід дитинства та дружина, за даними облікової документації ОСОБА_6 не перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом та на обліку у лікаря-психіатра, має постійне місце проживання, його відношення до скоєного, що завдана потерпілим моральна шкода відшкодована, думку потерпілих щодо призначення ОСОБА_6 суворої міри покарання, пов'язаної з позбавленням волі, відсутність обставин що обтяжують покарання у відповідності до вимог ст. 67 КК України, обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття.

З урахуванням наведеного, враховуючи тяжкість злочину, особу винного, обставину, яка пом'якшує покарання, аналізу особи винного як у загально-соціальному плані, так і в плані її потенційної суспільної небезпеки, встановлених судом конкретних обставин події, оцінки поведінки засудженого після вчинення злочину, що характеризує його особу, суд призначив ОСОБА_6 покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою засудженого під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк, достатній для того, щоб він довів своє виправлення. Це рішення є обґрунтованим, судом наведені мотиви такого рішення.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: застосування закону (ст. 75 КК України), який не підлягав застосуванню, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

З огляду на ст. 50 КК України, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що визначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання із застосуванням його додаткового виду, а саме: позбавлення права керування транспортними засобами на строк вказаний у вироку є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Поряд з наведеним клопотання засудженого ОСОБА_6 та його захисника про застосування до ОСОБА_6 амністії на підставі п.в) ч.1 ст.1 Закону України Про амністію у 2016 року від 22 грудня 2016 року та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, має бути вирішене судом під час виконання вироку з дотриманням вимог зазначеного Закону.