розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150310000808, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

уродженця с. Поляна Снігурівського районуМиколаївської області, мешканця АДРЕСА_2, зареєстрованого в АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2015 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 186 КК України,

Вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2015 року та за сукупністю вироків ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за цією статтею, а також за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2015 року і ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

В решті вирок суду залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 з підстав порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, не сформулював у вироку відповідного обвинувачення. Просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 листопада 2015 року о 01.00 год, у стані алкогольного сп'яніння, зайшов на територію домоволодіння АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_2 з метою таємного заволодіння чужим майном, де через незачинені двері проник до одного сараю, у якому зібрав та приготував майно для викрадення, загальною вартістю 600 грн.

Після цього ОСОБА_1 через незачинені двері проник до іншого сараю на території цього ж домоволодіння, де взяв ще майно для викрадення, загальною вартістю 770 грн та, коли ніс майно через двір, він був помічений ОСОБА_2 Усвідомлюючи, що остання його побачила, ОСОБА_1 продовжив реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на викрадення чужого майна, та залишив місце злочину, відкрито заволодівши чужим майном, загальною вартістю 570 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що фактичні обставини вчинених ОСОБА_1 протиправних дій судом першої інстанції встановлені і викладені у вироку правильно, проте, допустив помилку у правовій оцінці дій засудженого через безпідставне виключення кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка не підтримала касаційну скаргу прокурора та вважала, що вирок апеляційного суду відповідає вимогам закону, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, що визначені у ст. 374 цього Кодексу, яка передбачає зазначення у мотивувальній частині вироку докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухвалення рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК України здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених Главою 31 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції в повному обсязі дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України, а кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України визнана зайвою та виключена з об'єму обвинувачення.

Не погодившись з таким рішенням, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку та просив суд апеляційної інстанції ухвалити свій вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні обох злочинів, у яких він обвинувачувався органом досудового розслідування.

Апеляційний суд, частково повторно дослідивши наявні у кримінальному провадженні докази, встановивши на їх підставі обставини кримінальних правопорушень, дійшов висновку, що суд першої інстанції необгрунтовано виключив відповідну кваліфікацію дій засудженого. При цьому зазначив, що місцевий суд, визнавши доведеними дії ОСОБА_1, які полягали у вчиненні ним замаху на крадіжку майна з першого сараю, безпідставно дійшов висновку, що дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим та продовжені засудженим, належить кваліфікувати як грабіж, оскільки залишив поза увагою, що це стосується лише незаконного заволодіння майном з другого сараю, з яким ОСОБА_1 був виявлений потерпілим, і не стосується епізоду щодо майна, яке він приготував для викрадення у першому сараї.

При цьому, як убачається з вироку апеляційного суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини вчинених засудженим протиправних дій судом першої інстанції встановлені та викладені у вироку правильно, проте, допущено помилку в правовій оцінці протиправних дій засудженого.

За таких обставин, підстав вважати, що суд апеляційної інстанції не встановив та не сформулював у вироку відповідного обвинувачення, внаслідок чого вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, немає.

При перегляді справи в апеляційному порядку, апеляційним судом прийнято рішення з наведенням докладних підстав його прийняття. Вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1. відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку суду апеляційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, - без задоволення.