розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження №12016220420000189 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 09 липня 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком цього ж суду від 08.04.2016 р. за ч.ч. 1, 2 ст. 185, ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_6 шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року, більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь:

ОСОБА_8 26 865 грн матеріальної шкоди;

держави 263 грн 88 коп. витрат на проведення експертизи.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного засудженому покарання та ухвалено призначити ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до цього покарання приєднано не відбуту частину покарання за вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року та призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при призначенні засудженому остаточного покарання безпідставно не застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України та не надав оцінку усім доводам апеляційної скарги прокурора з цього приводу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжкими, особу винного, який, будучи раніше неодноразово судимим за вчинення умисних корисливих правопорушень, знову вчинив 5 епізодів аналогічних злочинів, обставини, які пом'якшують покарання, - повне визнання вини та щире каяття, обставину, яка обтяжуєпокарання, - рецидив злочинів і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому реального покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним.

Також апеляційний суд правильно призначив ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Доводи касаційної скарги прокурора (які аналогічні доводам апеляційної скарги прокурора) про необхідність призначити ОСОБА_6 покарання спочатку за епізодами крадіжок з 17 по 31 березня 2016 року і на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання за попереднім вироком, а потім призначити покарання за епізодом крадіжки від 29 квітня 2016 року і на підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового складання покарання за попереднім вироком не ґрунтуються на законі.

Так, згідно положень ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання призначається за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, за сукупністю злочинів.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання № 7 від 24.10.2003 року (v0007700-03) , передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції.

За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті), які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Частиною 1 статті 33 КК України визначено, що сукупністю злочинів є вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами статті Особливої частини цього Кодексу, за кожен із яких її не було засуджено.

Врахувавши викладене, а також те, що ОСОБА_6 вчинив п'ять тотожних злочинів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій засудженого судом першої інстанції за ч. 3 ст. 185 КК України за всіма епізодами крадіжок, а не за кожен із них окремо, оскільки вони підпадають під дію однієї і тієї ж частини статті закону України про кримінальну відповідальність і повторної кваліфікації не потребують.

За таких обставин за кожен із епізодів крадіжок не може бути призначено окреме покарання, а тому доводи прокурора про необхідність призначення ОСОБА_6 остаточного покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК не ґрунтуються на законі. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Отже апеляційний суд, розглянувши за апеляційною скаргою прокурора матеріали провадження й детально їх вивчивши, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 остаточного покарання із застосуванням лише положень ст. 71 КК, а доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування ще й положень ч. 4 ст. 70 КК України (зокрема й ті, на які прокурор посилається в касаційній скарзі) правильно відхилив.

Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим та повною мірою відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування або зміни вироку апеляційного суду, в провадженні не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів (1402-19) , колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.