розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12014220260000483 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2017 року,

за участю прокурора Пантєлєєвої А.С.,

вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 07 листопада 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, відповідно до статті 89 КК України є таким, що судимості не мав, засуджено за частиною 1 статті 122 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених частинами 1, 2 статті 76 цього Кодексу.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 06 червня 2014 року о 15 годині 00 хвилин, перебуваючи у холі Вовчанського районного суду Харківської області в м. Вовчанськ по вул. Кірова 2, на підґрунті довго триваючих неприязних відносин, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи небезпечний наслідок і бажаючи його настання, умисно наніс один удар ногою в куприк потерпілій ОСОБА_2, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Внаслідок перевірки вироку суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, 17 березня 2017 року суд апеляційної інстанції ухвалив новий вирок, яким вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 07 листопада 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання. ОСОБА_1 за частиною 1 статті 122 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. Ухвалено строк відбування ОСОБА_1 обчислювати з дня його фактичного затримання. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про зміну вироку суду апеляційної інстанції шляхом застосування статей 75, 76 КК України. Посилається на неправильне застосування кримінального закону України.

Свої вимоги засуджений обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов до висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, оскільки не враховано обставин його сімейного стану, потребування постійного нагляду його дружини інваліда першої групи, часткове відшкодування потерпілій завданої шкоди, а також тяжкості кримінального правопорушення, що відноситься до категорії середньої тяжкості, є особою, котра відповідно до статті 89 КК України є такою, що не має судимості, пенсіонер за віком та позитивно характеризується за місцем проживання.

Крім того, на адресу касаційного суду засуджений направив клопотання про застосування до нього Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) .

У запереченнях потерпіла просить залишити без задоволення касаційну скаргу засудженого, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, котра заперечувала проти задоволення касаційної скарги, водночас підтримала заяву засудженого та просила застосувати Закон про амністію (1810-19) , обговоривши доводи касаційної скарги та клопотання про застосування Закону про амністію, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а його клопотання про застосування Закону про амністію підлягає до задоволення з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України, кваліфікація його дій, розмір та вид призначеного покарання в касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.

Натомість, доводи засудженого щодо безпідставного скасування застосованої статті 75 КК України колегія суддів вважає неспроможними.

Відповідно до статті 65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з частиною 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, визначаючи засудженому вид і міру покарання, суд першої інстанції, враховував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до середньої тяжкості, дані, що характеризують засудженого, вік та стан його здоров'я, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також дані про особу засудженого, котрий відповідно до статті 89 КК України є таким, що судимості не мав, має постійне місце проживання, де характеризується незадовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

З такими висновками суд апеляційної інстанції не погодився та вважав неможливим його виправлення в умовах суспільства. Зокрема, суд апеляційної інстанції стверджував про неврахування районним судом обставин вчинення кримінального правопорушення, наслідки, що настали для потерпілої, вчинення кримінального правопорушення відносно особи похилого віку, невжиття заходів на відшкодування спричиненої потерпілій матеріальної та моральної шкоди, що, на переконання суду, свідчить про відсутність у засудженого щирого каяття, а також залишення поза увагою такої обставини, як не сприяння засудженим органу слідства у встановленні істини у кримінальному провадженні, та позиція потерпілого, котра наполягала на позбавленні волі засудженого.

Наведені судом апеляційної інстанції обставини, що слугували скасуванню статті 75 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими та виваженими.

Водночас, колегія суддів щодо клопотання засудженого про застосування до нього Закону про амністію зазначає про наступне.

Так, засудженим подано клопотання про застосування до нього Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) (далі Закон, Закон про амністію).

Так, статтею 1 названого Закону визначено наступне: звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Пункт ґ) статті 1 названого Закону застосовується до осіб, які на день набрання чинності цього Закону досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Тобто, пункт ґ) статті 1 Закону про амністію зобов'язує звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 КК України, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 10 Закону про амністію застосування амністії не допускається, якщо засуджений заперечує проти цього.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та долученої копії пенсійного посвідчення НОМЕР_1, Серія НОМЕР_2 від 29 грудня 2015 року з терміном дії: Довічно, вид пенсії: за віком, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є особою, на яку розповсюджується дія пункту ґ) статті 1 Закону про амністію, про застосування якого ним надана письмова згода.

Крім того, ОСОБА_1 засуджений за частиною 1 статті 122 КК України, що відповідно до статті 12 КК України відноситься до кримінальних правопорушень середньої тяжкості.

Таким чином, у суду касаційної інстанції наявні всі умови для застосування пункту ґ) статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році". У зв'язку з чим ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного вироком суду апеляційної інстанції йому покарання у виді позбавлення волі на 2 роки.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.

Разом з цим, клопотання засудженого про застосування Закону (1810-19) про амністію підлягає до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2017 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього - без задоволення.

На підставі пункту ґ статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільнити ОСОБА_1 від відбування ним покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.