ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 16 червня 2017 року,

Вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Петрики Ріпкинського районуЧернігівської області, жителя АДРЕСА_1), зареєстрованого в АДРЕСА_2), раніше судимого вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2009 року за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 місяців.

Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Вирішено питання про судові витрати і долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винними і засуджено в тому, що він 06 листопада 2016 року, приблизно о 15.00 год, за попередньою змовою

із ОСОБА_3, проникли на територію домоволодіння АДРЕСА_3, де з двору та будинку таємно викрали належне ОСОБА_4 майно загальною вартістю 5 677,59 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 16 червня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 12 квітня по 16 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення призначивши останньому покарання із застосуванням ст. 75 КК звільнивши від його відбування з випробуванням.

Перевіривши касаційну скаргу, долучені до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Подію злочину, доведеність винуватості засудженого в його вчиненні, кримінально-правової оцінки діяння за ч. 3 ст. 185 КК, відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК колегія суддів не перевіряє, оскільки законність

і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржуються.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, колегії суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини,

що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення

та попередження нових злочинів.

Як убачається з долучених до касаційної скарги судових рішень, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, згідно з указаною нормою закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину; особу засудженого - який раніше судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, проживає разом з вітчимом і матір'ю яка

за станом здоров'я потребує стороннього догляду, до адміністративної відповідальності не притягувався; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування завданих збитків, та обставину, що його обтяжує - рецидив злочинів. Крім того врахував місцевий суд й доповідь уповноваженої особи органу пробації про середній ризик повторного вчинення ОСОБА_5 злочинів, низький рівень його небезпеки для суспільства і можливість виправлення без реального відбування покарання, а також позицію потерпілого ОСОБА_4, який наполягав на призначені засудженим покарання з реальним його відбуванням.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції

не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України (2341-14) , і дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_1 покарання наближеного до мінімального, передбаченого санкцією статті за якою його засуджено. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.

Підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК колегія суддів не вбачає.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження

за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1 доводи якої про суворість призначеного йому покарання є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_2, обґрунтовано залишив скаргу засудженого без задоволення, вмотивувавши свої висновки належним чином.

Із огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суддів першої та апеляційної інстанцій щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання є законними та обґрунтованими, а тому підстав вважати таке покарання надмірно суворим, про, що йдеться у касаційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, із касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, п. 6 Розділу ХІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів (1402-19) колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 16 червня 2017 року.