розглянувши в судовому засіданні в межах кримінального провадження № 12015070150000593 касаційну скаргу захисника на вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2016 року щодо ОСОБА_2,

За указаним вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки й покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

За вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 05 липня 2015 року близько 23.30 год., перебуваючи поруч із будиком АДРЕСА_2, на грунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків умисно вдарив один раз відрізком металевої арматури по лівій задньо-боковій ділянці грудної клітини ОСОБА_3, заподіявши останьому тяжких тілесних ушкоджень за ознакою втрати органу (селезінки).

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ст. 128 КК, наводячи відповідні доводи про те, що засуджений заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень з необережності, а не умисно.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Як убачається з касаційної скарги захисника, останній не заперечує факту завдання ОСОБА_2 ОСОБА_3 одного удару металевою арматурою за обставин кримінального провадження, встановлених місцевим та апеляційним судами, але стверджує, що це відбулося з необережності або при перевищенні меж необхідної оборони.

Між тим, такі твердження були предметом перевірки з боку судів і не знайшли свого підтвердження.

Зокрема, з показань потерпілого, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, викладених у вироку, вбачається, що з будинку вибігли ОСОБА_7 з вилами в руках і ОСОБА_2, який ударив ОСОБА_3 відрізком металевої арматури у лівий бік. Згідно з висновком судово-медичної експертизи цей удар призвів до втрати потерпілим органу - селезінки, що свідчить про заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень.

Установлені судами обставини події свідчать про те, що ОСОБА_2 не перебував у стані оборони (оскільки потерпілий не вчиняв стосовно нього неправомірних суспільно небезпечних дій), а тому не міг її перевищити й ударив відрізком металевої арматури умисно. Про останнє свідчить цілеспрямований рух рукою з арматурою у бік лівої частини тулубу потерпілого.

Дії особи, яка завдає удару іншій, з невизначеним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень мають кваліфікуватися за наслідками таких дій, що правильно зробив місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився апеляційний.

Про таке правозастосування неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд України. Зокрема, у постанові суду від 28 травня 2015 року № 5-25кс15 указано, що цілеспрямовано наносячи удар, особа не конкретизує у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено нею потерпілому. Тобто така особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкості цієї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), якого фактично було заподіяно, - умисне заподіяння тяжких ушкоджень.

Отже, кваліфікація діяння ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК є правильною.

Покарання, призначене засудженому, відповідає вимогам ст. 65 КК, вчиненому та його особі.

Апеляційний суд належно перевірив вирок місцевого за доводами, наведеними в апеляційних скаргах (доводи такої скарги захисника аналогічні касаційним) і з наведенням переконливих аргументів (підстав) залишив скарги без задоволення, а вирок - без змін. Тому ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

З огляду на наведене касаційну скаргу не може бути задоволено.

Керуючись п. 6 розділу XII "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 433, 436 КПК, колегія суддів

Вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.