розглянувши в судовому засіданні у межах кримінального провадження № 12016150040000525 касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2,

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2016 року, залишеним без змін апеляційним судом,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та жительку АДРЕСА_2, громадянку України, неодноразово судиму, востаннє - за вироком суду від 31 травня 2012 року за ч. 2 ст. 309 КК із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки шість місяців; звільнену з місць позбавлення волі 02 вересня 2013 року після відбуття строку покарання,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК - на строк один рік, за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК - на строк два роки, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів остаточно - на строк два роки.

Згідно з положеннями ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік і покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

За вироком ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні 30 січня 2016 року злочинів у м. Миколаєві за таких обставин.

У цей день близько 09.00 год. ОСОБА_2, знаходячись у салоні пасажирського автобуса сполученням Миколаїв-Одеса, який знаходився на перехресті пров. Жовтневого та вул. Чигрина, вчинила крадіжку майна ОСОБА_3 на загальну суму 2748 грн (вкрала жіночу сумку з майном та грошима, які в ній знаходились).

Того ж дня близько 10.20 год. вона у торговому контейнері НОМЕР_1 на ринку "Колос", розташованому на перехресті просп. Миру та вул. Будівельників, вчинила незакінчений замах на крадіжку майна ОСОБА_4 на загальну суму 550 грн (намагалася вкрасти жіночу сумку з грошима у ній), але не змогла довести свій злочинний умисел до кінця з причини, що не залежали від її волі, оскільки біля виходу з торгового контейнера була зупинена потерпілою.

В касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості й правильності кваліфікації діяння засудженої, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного засудженій покарання, оскільки вважає, що ОСОБА_2 було безпідставно звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст. 75 КК, про що наводить належні доводи. Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_2 в їх вчиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, законність та обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Згідно зі ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд не дотримався цих вимог кримінального процесуального закону під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_2

Так, цей суд не навів у своїй ухвалі переконливих аргументів для спростування доводів прокурора в апеляційній скарзі про необґрунтованість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

У цілому не погоджуючись із указаною апеляційною скаргою стосовно такого звільнення, апеляційний суд фактично зазначив, що висновок місцевого суду про можливість виправлення та перевиховання засудженої без ізоляції від суспільства є обґрунтованим і належним чином мотивованим. Але це не відповідає змісту вироку місцевого суду, в якому відсутнє таке обґрунтування і не зазначено, що саме свідчить про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання, але в умовах контролю за її поведінкою, а також не розмежовано підстав для призначення покарання за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК та для звільнення від його відбування з випробуванням.

Також фактично поза увагою апеляційного суду залишилися: спосіб вчинення злочинів, їх кількість, той факт, що засуджена не уперше вчиняє злочини, зокрема проти власності, і має непогашену судимість.

Зазначені обставини свідчать про підвищену суспільну небезпечність вчинених ОСОБА_2 злочинів, чого суд апеляційної інстанції не врахував.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого (в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням). Тому на підставі ч. 2 ст. 438 КПК ухвала підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Якщо за наслідками такого розгляду апеляційний суд погодиться з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 в інкримінованих їй злочинах, то за тих же даних про її особу звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК слід визнати таким, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженої, а отже, є неправильним.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись п. 6 розділу XII "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 433, 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.