розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016130430000240, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Луганської області на вирок Біловодського районного суду Луганської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2017 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ровеньки Луганської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю прокурора Ємця І. І.,

у касаційній скарзі прокурор стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_2 внаслідок м'якості. Вказує на те, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами своє рішення не мотивував і не врахував, що об'єктом злочину є безпека руху й експлуатації транспорту, а також життя та здоров'я особи. При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, твердження прокурора, викладені в апеляційній скарзі належним чином не перевірив і не спростував. Посилається на невідповідність оскаржуваних рішень вимогам статей 370, 419 КПК України. Просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції.

Вироком Біловодського районного суду Луганської області від 20 грудня 2016 року ОСОБА_2, який раніше не судимий,

визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами, а відповідно до ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, навчання.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Судом ухвалено визнати винуватим ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за таких обставин.

30 травня 2016 року близько 23:00 год., ОСОБА_2, керуючи автомобілем "RENAUT TRAFIK", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався зі сторони с. Євсуг Біловодського району Луганської області у напрямку смт Біловодська Луганської області, на 240 км + 400 метрів автодороги Р-07, сполученням "Чугуїв-Сватове-Мілове", проявивши безпечність і неуважність, проігнорувавши дорожню ситуацію, що розвивається, при наявній об'єктивній можливості виявити калюжу рідкої багнюки на дорозі, здійснив наїзд автомобілем на зазначену перешкоду, після чого транспортний засіб втратив курсову стійкість і здійснив виїзд за межі проїзної частини та перекидання. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинула.

Прокурором не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильність застосування кримінального закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_2, прокурор звернувся із апеляційною скаргою на це судове рішення, у якій висунув вимогу про його скасування і ухвалення нового вироку.

При цьому прокурор в апеляційній скарзі, яка аналогічна доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, наголошував, що прийняте місцевим судом рішення про не призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є незаконним, невмотивованим, внаслідок чого засудженому було призначене надмірно м'яке покарання. На обґрунтування своєї позиції прокурор стверджував, що місцевий суд не обґрунтував своє рішення про не призначення ОСОБА_2 додаткового покарання і не вказав, які обставини свідчать про можливість виправлення засудженого без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Розглядаючи апеляцію прокурора на вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався, а також мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, не перевірив і не спростував доводи, викладені в апеляції.

Суд апеляційної інстанції формально погодився з правильністю застосування місцевим судом кримінального закону при призначенні ОСОБА_2 покарання, з огляду на тяжкість вчиненого ним злочину, даних про особу засудженого, пом'якшуючої покарання обставини і позиції сторони обвинувачення, висловленої в судових дебатах, щодо можливості не призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Одночасно, як правильно зазначено у касаційній скарзі, апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України належним чином не перевірив і не спростував доводи прокурора, наведені в апеляції, про те, що всупереч вимогам статей 370, 374 КПК України місцевий суд у вироку, при призначенні ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України своє рішення про не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не мотивував, і не вказав які жодної обставини, яка б свідчила про можливість виправлення засудженого без відбування цього додаткового покарання.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшовши передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність і про відповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

Також суд апеляційної інстанції не перевірив правильність застосування місцевим судом пунктів 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України у редакції Закону України від 14 квітня 2009 року.

З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції є такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, і підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.

Якщо при новому розгляді підтвердиться обсяг обвинувачення, за яким ОСОБА_2 визнано винуватим, і не буде встановлено обставин, які свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то покарання без призначення цього виду додаткового покарання слід вважати м'яким.