Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Марчук Н.О.,

суддів: Зубара В.В., Романець Л.А.,

при секретарі Бражнику М.В.,

розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110030003750, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженця станиці Орджонікідзевська

Сунженського району Чечено-Інгушської АРСР,

який мешкає за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 186 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Білоцерківського міськрайонного суду від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року,

за участю прокурора Ткачук Г.В.,

засудженого ОСОБА_1,

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухваленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно звільнив засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, при цьому не врахував тяжкості злочину та даних про особу засудженого, належним чином свого рішення не мотивував, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України, а судові рішення - вимогам статей 370, 419 КПК України.

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року, ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 липня 2016 року близько 09.20 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зайшов на подвір'я будинку АДРЕСА_3, що належить потерпілій ОСОБА_2, де умисно, повторно, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, намагався відкрито заволодіти її грошовими коштами в сумі 50 грн, які знаходились в правій руці, а також намагався зірвати з шиї потерпілої золотий ланцюжок з хрестиком вагою 8,67 г, вартістю 5 831,88 грн. Проте, злочин ОСОБА_1 не доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він був затриманий на місці злочину сторонніми особами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання скарги, пояснення засудженого, який заперечив проти скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 186 КК України в касаційному порядку не оспорюються.

Щодо доводів прокурора, наведених у касаційній скарзі, про неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого ОСОБА_1, то вони є слушними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, врахував пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, наявність обтяжуючих покарання обставин - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку, й відсутність претензій з боку потерпілої.

Однак при цьому, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції у достатній мірі не врахував конкретних обставин провадження та даних про особу засудженого, належним чином не спростував доводів прокурора щодо необґрунтованості застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

За таких обставин ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною та обґрунтованою.

Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищезазначене та прийняти обґрунтоване й законне рішення.

Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду провадження суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині та не встановить інших обставин, які можуть вплинути на питання призначення покарання, то застосування інституту звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 75 КК України слід вважати необґрунтованим.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргупрокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.