за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 листопада 2016 року,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

виправданого ОСОБА_1,

захисника Близнюка В.В.,

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухваленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що в матеріалах справи відсутній звукозапис судових засідань суду першої інстанції від 30 березня та 14 вересня 2015 року. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у наданні йому часу для підготовки клопотання про дослідження доказів, при цьому надавши час стороні захисту для підготовки заперечень на змінену апеляційну скаргу, докази досліджені вибірково та судом не спростовано доводів, викладених у його апеляційній скарзі, що призвело до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам КПК України (4651-17) . Також зазначає про те, що апеляційний суд не виконав вказівок ВССУ, викладених в ухвалі від 08 вересня 2016 року

Вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за:

- ч. 2 ст. 191 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік;

- ч. 3 ст. 191 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання та повідомляти про зміну місця проживання або роботи.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 листопада 2016 року вирок місцевого суду скасовано, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 191 КК України.

ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду головного лікаря комунальної установи "Піщанський районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги", відповідно до укладеного із ним, Піщанською районною державною адміністрацією Вінницької області згідно рішення РДА від 18 січня 2011 року № 33, контракту, будучи службовою особою повноважною на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно заволодів чужим майном за наступних обставин.

Відповідно до п. 3.3 контракту № 1 від 22.03.2011 року, п. 5.11 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України № 308/519 від 05.10.2005 року (z1209-05) "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладу охорони здоров'я та установ соціального захисту населення" передбачено, що при виході у щорічну відпустку виплата матеріальної допомоги на оздоровлення керівнику Медичного центру проводиться в розмірі посадового окладу.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1, діючи навмисно, переслідуючи корисливий мотив, зловживаючи своїм службовим становищем та діючи всупереч інтересам установи 29 листопада 2011 року видав наказ № 80, відповідно до якого йому незаконно було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати, при виході в щорічну чергову відпустку.

На виконання вказаного наказу бухгалтерією закладу ОСОБА_1 у листопаді та грудні 2011 року було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 2 652,74 грн, з яких - 1 949,74 грн він незаконно привласнив, чим завдав збитків Медичному центру на вказану суму.

Крім того, в порушення п. 3.3 контракту № 1 від 22.03.2011 року, п. 5.11 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України № 308/519 від 05.10.2005 року (z1209-05) "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладу охорони здоров'я та установ соціального захисту населення", постанови Кабінету Міністрів України № 524 від 11.05.2011 року (524-2011-п) якими передбачено, що при виході у щорічну відпустку виплата матеріальної допомоги на оздоровлення керівнику Медичного центру проводиться в розмірі посадового окладу.

Завідомо знаючи про це, як керівник Медичного центру ОСОБА_1, діючи повторно, умисно, переслідуючи корисливий мотив, зловживаючи своїм службовим становищем та діючи всупереч інтересам установи 08 серпня 2013 року видав наказ № 68, відповідно до якого незаконно отримав матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати при виході в щорічну чергову відпустку. На виконання вказаного наказу ОСОБА_1 у серпні 2013 року незаконно нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 7 346 грн, з яких ним незаконно привласнено 5 148 грн, чим завдано збитків Медичному центру на вказану суму.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, захисника та виправданого із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Положенням ч. 1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

У своїй касаційній скарзі прокурор вказував на безпідставне закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 191 КК України, що, на думку колегії суддів, є необґрунтованим.

Докази винуватості ОСОБА_1, на які посилалися орган досудового розслідування та суд першої інстанції, перевірені судом апеляційної інстанції та згідно зі ст. 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи обвинувальний вирок та закриваючи провадження щодо ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 191 КК України, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правомірного висновку про те, що докази обвинувачення ОСОБА_1 не підтверджують наявність у останнього прямого умислу на заволодіння коштами, а інші допустимі та достатні докази його винуватості в інкримінованому злочині стороною обвинувачення надані не були.

З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.