за касаційною скаргою захисника Шавкуна М. Г. в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 07 грудня 2016 року щодо

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимостей не мав.

За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2016 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК України - на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу - на строк 3 роки 6 місяців, за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу - на строк 4 роки без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

Оскаржуваним вироком цей вирок районного суду в частині призначення покарання скасовано та призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК України - на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 307 КК України - на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк

6 років з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він на початку грудня 2015 року, маючи намір на незаконне придбання, перевезення та зберігання психотропних речовин з метою збуту у малознайомої особи незаконно придбав чотири сліп-пакети з психотропною речовиною, обіг якої обмежено - метаамфетаміном, масою не менше як 1,6780 г, 1,5022 г, 0,8198 г, 0,2239 г, та незаконно зберігав і перевозив їх з метою збуту у своєму автомобілі "Chevrolet Aveo", державний номерний знак НОМЕР_1, до 10 лютого 2016 року.

Крім того, ОСОБА_7 на початку грудня 2015 року, маючи намір на незаконне придбання, перевезення та зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту у невстановленої особи незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, масами не менше як 12,992 г, 14,659 г, 12,972 г, після чого перевіз його на своєму автомобілі "Chevrolet Aveo", державний номерний знак НОМЕР_1, в гараж, розташований на АДРЕСА_2, де зберігав їх до 10 лютого 2016 року.

Також, у 2014 році ОСОБА_7 у невстановлений час та місці, без передбаченого законом дозволу придбав (знайшов) револьвер МЕ Compact НОМЕР_2, що є короткоствольною вогнепальною зброєю, який, зберігаючи при собі доставив до приміщення гаражу, розташованого на АДРЕСА_2, де незаконно зберігав його до 10 лютого 2016 року.

У касаційній скарзі захисник у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок суворості просить змінити вирок апеляційного суду та пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання, у тому числі й шляхом застосування ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, яка заперечила проти задоволення касаційної скарги, перевіривши кримінальне провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому як видно з касаційної скарги захисника, у ній не порушуються питання щодо доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.

Доводи ж захисника про несправедливість призначеного засудженому покарання унаслідок суворості та необхідності застосування до винного положень ст. 69 КК України, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, обираючи вид та міру покарання, яке необхідно призначити

ОСОБА_7 за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, урахував їх тяжкість (які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами), дані, що характеризують особу винного, та обставини, які пом'якшують покарання засудженого.

Зокрема, суд узяв до уваги те, що ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, має родину.

Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття, повне визнання своєї вини та наявність на утриманні винного двох малолітніх дітей.

На підставі наведених даних у їх сукупності районний суд дійшов висновку про необхідність призначення винному покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 263 КК України, та із застосування положень ст. 69 КК України за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 цього ж Кодексу.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, не погодився з таким рішенням суду першої інстанції та дійшов висновку про безпідставність застосування до винного положень ст. 69 КК України.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не було в повній мірі враховано те, що вчинені злочини є тяжкими, а також належним чином не враховано характеру дій винного, наявність у нього корисливої мети.

Крім того, суд апеляційної інстанції цілком обгрунтовано дійшов висновку про те, що вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, що обтяжує покарання винного.

З урахуванням наведених даних апеляційний суд, призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі, однак у мінімальних розмірах, встановлених частинами санкцій інкримінованих винному статтей закону про кримінальну відповідальність.

З урахуванням кількості протиправних діянь, їх предметів, характеристики особи засудженого, колегія суддів дійшла висновку про те, що призначення останньому покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій інкримінованих йому статтей є законним та справедливим, а підстави для застосування ст. 69 КК України, навіть з урахуванням доводів захисника, наведених у його касаційній скарзі, відсутні.

Таким чином, з огляду на наведене підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, в межах касаційного розгляду, в матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Шавкуна М. Г. - без задоволення.