Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Широян Т. А.,

суддів Григор'євої І.В., Солодкова А.А.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року.

За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше неодноразово судимого, останнього разу 05 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі частин 1 та 4 ст. 70 КК до остаточного покарання

у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 січня 2015 року о 16.00 год. біля ТРЦ "APPOLO" на вул. Титова, 36 у м. Дніпропетровську повторно таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 398,80 грн.

У касаційній скарзі прокурор просить на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати ухвалені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що місцевий суд порушив право засудженого на захист, оскільки проголосив вирок за відсутності ОСОБА_1, якого

з невідомих причин не було доставлено до залу судових засідань. На думку прокурора, апеляційний суд, не усунувши допущених порушень, також ухвалив незаконне рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання заявлених касаційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статей 371, 376 КПК суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду у нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд, і проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.

Згідно зі статтями 412, 438 КПК підставою для скасування судових рішень є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто таке порушення, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

З огляду на ці положення закону в їх взаємозв'язку та з точним змістом п. 3 ч. 2 ст. 412 цього Кодексу, судове рішення підлягає скасуванню у випадку, якщо судове провадження, а не його окрема стадія, здійснено за відсутності обвинуваченого.

У цьому кримінальному провадженні встановлено й не оспорюється прокурором, що судовий розгляд було проведено за участю ОСОБА_1 та його захисника. Як убачається з матеріалів кримінального провадження та даних аудіо запису, 03 червня 2016 року суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, повідомивши про дату його проголошення - 06 червня 2016 року. У вказаний день, негайно після виходу з нарадчої кімнати суд, виконуючи вимоги ст. 376 КПК, у присутності захисника Гирявенка О.П., проголосив вирок.

Цього ж дня копію вироку було вручено захиснику (а.п. 59), а протягом 3-х днів (09 червня 2016 року) направлено засудженому, яку він отримав згідно розписки 13 червня 2016 року (а.п.61), а в подальшому - оскаржив у апеляційному порядку.

Разом із цим, у провадженні (а.п. 54) міститься лист наконвоювання ОСОБА_1 до зали судових засідань на 11.00 год. 06 червня 2016 року, який не було виконано. Однак, указана обставина не вплинула на суть рішення і, з огляду на точний зміст згаданих вимог ст. 412 КПК, а також на обов'язок суду проголосити вирок негайно після виходу з нарадчої кімнати, сама по собі не може слугувати безумовною підставою для скасування оскаржуваних вироку та ухвали.

Таким чином, доводи прокурора щодо допущення при здійсненні судового провадження істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та права на захист ОСОБА_1 не можна визнати обґрунтованими.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1, перевірив викладені в ній доводи щодо незаконності вироку і, навівши відповідні мотиви свого рішення, обґрунтовано її залишив без задоволення. При цьому, під час апеляційного розгляду прокурор також вважав, що немає підстав для скасування вироку.

Ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить положенням ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування оскаржуваних вироку та ухвали, судом касаційної інстанції не встановлено.

Тому, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 434, 436 КПК, п. 6 розділу ХII"Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення, а вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.