розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 жовтня 2017 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015060130000217 за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1

Вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2002 року за ч. 1 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі, 25 січня 2012 року Машківським районним судом Полтавської області згідно зі ст. 82 КК України покарання у виді позбавлення волі замінено на обмеження волі на строк 4 роки 5 місяців 25 днів, 30 листопада 2012 року Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області невідбуту частину покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки 5 місяців 12 днів замінено на покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки із відрахуванням суми заробітку 20 % в дохід держави, 22 вересня 2014 року Брусилівським районним судом Житомирської області звільненого умовно-достроково на невідбутий термін 4 місяці 23 дні,

визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано в зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні вказаного злочину.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року вирок суду залишено без зміни.

Як убачається з вироку, органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що будучи особою, раніше судимою за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, тобто маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний особливо тяжкий злочин - умисне вбивство ОСОБА_3 за наступних обставин.

Так, 15 липня 2015 року в денний час ОСОБА_1, маючи умисел на вчинення умисного вбивства ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка є особою похилого віку та реалізуючи його, прийшов у будинок потерпілої, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, де невстановленим слідством предметом умисно наніс удар по голові і два удари по тулубу останньої і таким чином умисно вбив її. Смерть ОСОБА_3 настала внаслідок масивної крововтрати (двох колотих ран тулубу з ушкодженням легенів, селезінки, шлунку, брижі) відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженням речовини головного мозку.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджується з оцінкою судом доказів у справі та наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та наводить доводи на обґрунтування цього. Вказує на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України, оскільки в ній відсутні, на думку прокурора, обґрунтовані відповіді на доводи його апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційних вимог, пояснення виправданого та його захисника, які вважали, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суди першої та апеляційної інстанцій дотримались цих вимог закону.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно з ст. 409 КПК України.

При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, то суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та його виправдання.

З матеріалів кримінального провадження видно, що рішення суду про виправдання ОСОБА_1 є правильним. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки обґрунтований належними та допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким суд дав вірну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Свої висновки щодо досліджених доказів та їх оцінки суд належним чином мотивував. З цими висновками погоджується й колегія суддів.

Доводи прокурора щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України наявними у матеріалах справи доказами, колегія суддів вважає безпідставними.

Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України суд першої інстанції виходив з того, що надані стороною обвинувачення докази, як кожен окремо, так і в своїй сукупності та взаємозв'язку не дають можливості стверджувати, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_3 Детально дослідивши кожен з ним безпосередньо в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що зібрані стороною обвинувачення докази не забезпечили можливості викладення в обвинувальному акті обставин вчинення кримінального правопорушення, так як в ньому відсутні час, спосіб та мотив його вчинення, що також не дало змоги під час судового розгляду сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини кримінального провадження.

В ході досудового слідства не було виявлено знаряддя злочину та речових доказів, на яких могли би бути залишені будь-які сліди злочину та які б вказували на причетність ОСОБА_1 до його скоєння.

Таким чином, керуючись вимогами ч. 3 ст. 373 КПК України, відповідно до якої обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, районний суд констатував, що викладені в обвинувальному акті обставини вчинення кримінального правопорушення є неповними та не доведеними, а відтак, і інкриміноване ОСОБА_4 обвинувачення, побудоване на нез'ясованих обставинах, сумнівних та неперевірених доказах, що є підставою для виправдання останнього за недоведеністю вчиненого злочину.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину, суд прийняв мотивовано обґрунтоване рішення, надавши належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, здійснивши детальний аналіз і належну юридичну оцінку досліджених доказів.

Не знайшли свого підтвердження також посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, відповідно до вимог ст. 419 КПК України належним чином перевірив всі її доводи та прийняв правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. З наведеними у ній висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для скасування оскаржуваних судових рішення та задоволення касаційної скарги прокурора колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIІI від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення, а вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.