Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Слинька С. С.,

суддів

Вільгушинського М. Й., Наставного В. В.,

при секретарі за участю прокурора

Пономарьової М. С.

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110290000141, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року щодо ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не мав судимостей.

За вироком Таращанського районного суду Київської області від 14 вересня 2016 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України протягом іспитового строку на ОСОБА_5 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися для реєстрації.

За апеляцією прокурора вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано Апеляційним судом Київської області та постановлено свій вирок від 24 листопада 2016 року.

Цим вироком ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Відповідно до ст. 76 цього ж Кодексу ОСОБА_5 зобов'язано періодично з'являтися для реєстрації в орган кримінально-виконавчої інспекції.

У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 квітня 2016 року приблизно о 07.30 год., керуючи автомобілем "ВАЗ-21099", рухаючись по вулиці Богдана Хмельницького у м. Таращі Київської області, порушив вимоги п. п. 2.3( б), 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу не вжив заходів до зменшення швидкості та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6

Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди потерпілий

ОСОБА_6 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я понад 21 день.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Свої вимоги обґрунтовує тим, що апеляційний суд, постановляючи вирок, покращив становище засудженого, оскільки на підставі ст. 76 КК України зобов'язав останнього лише з'являтися для реєстрації в орган кримінально-виконавчої інспекції та не навів обґрунтування покладення на засудженого лише одного обов'язку. Окрім того, на думку прокурора, покладення лише одного обов'язку не буде достатнім для виправлення засудженого та профілактики вчинення ним нових злочинів. Також стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ст. 76 КК України викладена в новій редакції та визначено, що суд може зобов'язати засудженого з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши кримінальне провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 75 КК України суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що у випадках, передбачених ч. ч. 1, 2 вказаної статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

При цьому ст. 76 КК України, якою визначено обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Разом з тим ч. 2 зазначеної норми закону передбачено право суду покладення додаткових обов'язків на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, виходячи з редакції вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, у випадку застосування до особи положень ст. 65 КК України, покладення на неї двох обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу є обов'язком суду, а зменшення їх обсягу не входить до його повноважень та вважається неправильним застосуванням матеріального закону.

Тобто, приймаючи рішення за результатами даного кримінального провадження та звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, та покладаючи на останнього тільки один обов'язок передбачений п. 1 ч. 1 ст. 76 КК України та ігноруючи свій обов'язок також встановити засудженому й обов'язок, передбачений п. 2 вказаної норми матеріального закону, суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Отже, з огляду на наведене рішення апеляційного суду через неправильне застосування ним закону України про кримінальну відповідальність не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій ухвалі, перевірити всі доводи, викладені в поданій апеляційній скарзі, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

Крім того, суду також належить звернути увагу й на назву суб'єкта контролю за поведінкою засудженого (уповноважений орган з питань пробації).

На підставі викладеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.