розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12016050290000096 за касаційною скаргою прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року,

прокурора Гаврилюка С.М.,

ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Льгова Курської області Росія, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1, такий, що судимості не має, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрито.

Згідно з ухвалою встановлено, що ОСОБА_1 восени 2015 року, діючи умисно, переслідуючи мету незаконного придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів, перебуваючи у полі біля Аеропорту м. Маріуполя, зірвав листя рослин дикоростучої коноплі, які переніс за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1, де шляхом механічного перетирання руками, незаконно виготовив наркотичну речовину - каннабіс, яку у подальшому став незаконно зберігати за місцем свого проживання без мети збуту.

03 травня 2016 року в період часу з 06 години 40 хвилин до 08 години 20 хвилин працівники поліції, в ході проведення обшуку квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, виявили та вилучили два паперових згортки з подрібненою речовиною зеленого кольору, яка є особливо-небезпечним наркотичним засобом каннабісом загальною масою 7,45 г (маса каннабісу в перерахунку на суху речовину складає 6,76 г), яку ОСОБА_1 раніше незаконно придбав, виготовив та незаконно зберігав за місцем свого постійного мешкання без мети збуту.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 до суду не надавалися медичні документи, які б підтверджували його захворювання на наркоманію, а судами першої та апеляційної інстанцій такі питання не з'ясовувалися. Крім того, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 наркоманією не страждав, у зв'язку з чим не потребував лікування від наркоманії, а його звернення до лікувальних закладів вже після повідомлення про підозру прокурором розцінюється, як дії спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 4 статті 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з тлумачення, наркоманія - це психічний розлад, зумовлений систематичним вживанням наркотичного засобу або психотропної речовини, який характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від такого засобу або речовини.

Тобто, суд відповідно до положень кримінального закону, вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, повинен з'ясувати: 1) чи вчинила особа злочин, передбачений частиною 1 статті 309 КК України; 2) чи звернулася вона до лікувального закладу добровільно, а не вимушено, тобто чи ставила вона за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин; 3) чи розпочала лікування. Відсутність хоча б однієї із цих умов, а також незгода винної особи на закриття кримінальної справи з відповідної підстави унеможливлює звільнення особи від кримінальної відповідальності за частиною 4 статті 309 КК України.

Слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, або прекурсорів" від 26 квітня 2002 року № 4 (v0004700-02) вказує на необхідність з'ясування судом питання, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї. Вважаємо, що вказівка на необхідність з'ясування цього питання зумовлена тим, що вчинення особою дій, передбачених частиною 1 статті 309 КК України, не обумовлює безпосереднє вживання нею наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, внаслідок чого потреба у лікуванні такої особи буде відсутня.

При цьому, відповідно до положень статті 22 КПК України спростування наданих винним матеріалів (наприклад, довідки з лікувального закладу, лікарняного листка тощо), доведення того, що особа звернулася до лікувального закладу вимушено, щоб ухилитись у такій спосіб від кримінальної відповідальності, покладається насамперед на обвинувача (якщо клопотання подано винним під час судового розгляду) чи особу, у провадженні якої перебуває кримінальна справа (якщо клопотання подано під час досудового розслідування цієї справи). За відсутності означених доводів, з'ясувавши наявність необхідних умов, суд зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК України, враховував довідки КЛП "Міська психіатрична лікарня №7" від 15 червня 2016 року та 21 червня 2016 року, де зазначено, що ОСОБА_1 з 31 травня по 21 червня 2016 року пройшов стаціонарне лікування з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання каннабіоідів, епізодичне; за медичною допомогою звернувся за власною ініціативою у зв'язку із вживанням каннабіноїдів, самостійно їх приймання припинити не міг. У відділенні пройшов повний курс лікування, виписаний для подальшого нагляду та підтримуючого лікування у лікаря нарколога за місцем проживання.

А також довідку КЛП "Міська психіатрична лікарня №7" від 26 жовтня 2016 року, де вказано, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 31 травня по 21 червня 2016 року в наркологічному відділенні з діагнозом - наркоманія. За медичною допомогою звернувся за власною ініціативою, у зв'язку із вживанням каннабіноїдів, а самостійно їх приймання припинити не міг. Пройшов лікування курсом від наркотичної залежності, з відділення виписаний під наглядом та для підтримуючого лікування у районного нарколога.

З виписки амбулаторної картки вбачається, що ОСОБА_1 пройшов амбулаторне лікування у лікаря психотерапевта-нарколога МЦ "Адастра" з 22 червня 2016 року по 10 серпня 2016 року з діагнозом: неврастенія після зловживання наркотиків (каннабіоідів).

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначене у сукупності розцінив таким, що свідчить про добровільність проходження ОСОБА_1 лікування і необхідність у цьому лікуванні, а отже необхідності його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК України.

Вказане не викликає сумніву і колегії суддів, адже під час судового розгляду ОСОБА_1 підтвердив добровільність лікування в спеціалізованих закладах охорони здоров'я та надав підтверджуючі документи про необхідність лікування від наркоманії.

Оскільки прокурором впродовж всього судового провадження будь-яких документів на спростування поставленого ОСОБА_1 діагнозу до суду не надано та не ініційовано проведення відповідних досліджень щодо нього, то колегія суддів не має об'єктивних підстав для протилежного висновку, ніж надано судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, колегія суддів вважає постановлені судові рішення законними і обґрунтованими.

Відтак, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції - без задоволення.