розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівців від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 17 січня 2017 року в кримінальному провадженні№ 12016260030000373 за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше неодноразово судимого, останній раз: 26 серпня 2014 року Садгірським районним судом м. Чернівці за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,

Дана касаційна скарга передана колегії суддів 21 вересня 2017 року, визначення якої здійснено автоматизованою системою документообігу суду.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну вказаних судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через суворість. Просить пом'якшити захід примусу, застосувавши положення ст. 69 КК. Зазначає, що вину у скоєному злочині визнав повністю, щиро розкаявся, утримує хвору матір, а також сам має незадовільний стан здоров'я, у потерпілого відсутні претензії до нього.

З матеріалів провадження за скаргою вбачається, що за вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 24 листопада 2016 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн, матеріальної - 2797, 67 грн.

Вирішено питання щодо долі речових доказів.

Апеляційний суд ухвалою від 17 січня 2017 року вирок районного суду залишив без змін.

Згідно з вироком суду 06 серпня 2016 року близько 00.16 год. ОСОБА_4 перебуваючи на АЗС "Стелс", розташована по вул. О. Вільшини, 1а в м. Чернівці вступив в конфлікт із водієм таксі ОСОБА_5, в ході якого умисно наніс останньому один удар ножем в область черевної порожнини. Внаслідок указаних дій ОСОБА_4 потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

Розглянувши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши додані до неї судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів засудженого про недотримання загальних засад призначення покарання та надмірної суворості обраного судом заходу примусу, то суд касаційної інстанції вважає їх безпідставними.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди керуються принципами призначення покарання (ст. 65 КК України), до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливість покарання визначається і з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого.

При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Застосований захід примусу повинен найбільше сприяти досягненню передбаченої ч. 2 ст. 50 КК України мети покарання - виправлення засуджених та попередження нових злочинів.

У цьому провадженні, як видно із судових рішень, вирішення судами питання про призначення покарання ґрунтується на наведених вимогах.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував:ступінь тяжкості вчиненого злочину виходячи не лише з визначених ст. 12 КК України формальних критеріїв, а і з особливостей цього конкретного діяння, а також дані про особу винного, зокрема те, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий за умисні, а тому числі тяжкі та корисливі злочини, на обліку у лікаря - психіатра не знаходиться, зареєстрований в 2007 році на обліку у лікаря - нарколога. Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, судом установлено не було.

Крім того, суд взяв до уваги конкретний спосіб вчинення злочину, зокрема, що вчинене кримінальне правопорушення посягає на життя людини.

Зважаючи на такі обставини та виходячи з індивідуального ступеня тяжкості вчиненого засудженим діяння, який зумовлений його конкретними об'єктивними та суб'єктивними ознаками, а також наслідків, даних про особу винного та всіх інших обставин, що мають правове значення при виборі заходу примусу, суд першої інстанції призначив ОСОБА_4 покарання в межах санкції кримінального закону, за який його засуджено, проте у мінімальному розмірі.

З такими висновками суду погоджується й касаційний суд і вважає доводи скаржника про наявність достатніх підстав для застосування ст. 69 КК неприйнятними і з огляду на встановлені у справі факти їх не можна визнати достатніми підставами для призначення ОСОБА_4 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті. Таке рішення є вмотивованим і не викликає сумнівів у правильності. Посилання у скарзі на протилежне, на залишення поза увагою пом'якшуючих обставин, а отже, і на надмірну суворість призначеного покарання є неспроможними.

Доводи засудженого про визнання вини, щире каяття не ґрунтуються на матеріалах провадження за скаргою та вимогах закону.

Щире каяття має ґрунтуватися на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки, її осуді, визнанні провини, бажанні виправити ситуацію, що склалася, готовності понести кримінальну відповідальність згідно з законом, а активне сприяння розкриттю злочину становлять дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування допомоги в установленні істини у справі та з'ясуванні фактичних обставин, що мають істотне значення для розкриття злочину.

Як убачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, під час судового розгляду ОСОБА_4 своєї вини у вчиненому злочині не визнавав.

З урахуванням наведеного, а також аналізу особи ОСОБА_4 - як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, встановлених судом конкретних обставин події суд правильно призначив йому покарання. Це рішення у вироку належно мотивовано і не сприймається як явно несправедливе внаслідок суворості за його розміром.

За змістом ухвали, апеляційний суд перевіривши кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого, обґрунтовано визнав неспроможними доводи викладені в ній і відмовив у їх задоволенні, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, у касаційній скарзі засуджений не навів переконливих аргументів щодо необхідності перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівців від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 17 січня 2017 року відмовити.