розглянула в судовому засіданні 26 вересня 2017 року в м. Києві касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року щодо ОСОБА_1

Вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2017 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2014 року за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України на 1 рік 2 місяці 29 днів позбавлення волі,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 2 роки обмеження волі.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 рокувирок місцевого суду змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 - рецидив злочину. В решті вирок залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, в ніч на 10 серпня 2016 року, з метою особистого збагачення, умисно, повторно, із проникненням до приміщення сараю, що розташований по сусідству з його господарством у АДРЕСА_2, вчинив крадіжку майна потерпілої ОСОБА_2, заподіявши останній матеріальну шкоду на суму 5250 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При цьому посилається на ту обставину, що місцевим судом не враховано у повній мірі особу засудженого та обставини вчинення злочину, не взято до уваги, що останній неодноразово судимий, на шлях виправлення не став, безпідставно застосовано щодо засудженого положення ст. 69 КК України. У свою чергу, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 419 КПК України, допущених порушень не усунув та вирок місцевого суду в частині призначеного покарання залишив без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи касаційної скарги прокурора про порушення щодо засудженого загальних засад призначення покарання, а саме безпідставного призначення покарання засудженому із застосуванням ст. 69 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Як убачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, суд обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді обмеження волі, виходив з того, що засуджений вчинив тяжкий злочин, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів та на шлях виправлення не став, за місцем проживання характеризується негативно, враховано стан здоров'я засудженого, який є інвалідом ІІІ групи, перебуває на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом легка розумова відсталість. Одночасно судом враховано й конкретні обставини кримінального провадження. Обставинами, які пом'якшують покарання засудженому судом визнано щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставин, які обтяжують покарання засудженому, з урахуванням ухвали суду апеляційної інстанції, не встановлено.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення засудженого в умовах обмеження його волі, та правильно призначив покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

На думку колегії суддів, суд призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання, вимог статей 65- 67, 69 КК України не порушив, оскільки призначене йому покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, всім обставинам кримінального провадження і є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, як це передбачено ст. 65 КК України.

Підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через його м'якість, про що зазначає прокурор у касаційній скарзі, не вбачається.

При розгляді апеляції прокурора, суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів з яких апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок місцевого суду без змінив, а в частині призначеного покарання - залишив без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, п. 6 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів