уродженця Ростовської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2010 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 358 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі,

засуджено за :

- ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_3 остаточно визначено покарання 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Апеляційним судом м. Києва вирок суду першої інстанції скасовано в частині звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, і постановлено свій вирок від 11 січня 2017 року, яким ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі, в решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 2 вересня 2016 року залишено без зміни.

ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому, що він 28 травня 2016 року о 21 год. 30 хв., перебуваючи в приміщенні магазину "Караван", розташованого в м. Києві по вул. Сім'ї Сосніних, 7, діючи повторно з корисливих мотивів і з метою власного збагачення за рахунок чужого майна, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з полиць товар на загальну суму 1376,59 грн., що належать ТОВ "Група Рітейлу України", і намагався винести його з торгівельного залу, не розрахувавшись. Проте, злочин не закінчив з причин, що не залежали від його волі, оскільки на виході з торгівельного залу був затриманий.

Крім того, ОСОБА_3 2 липня 2016 року о 18 год., перебуваючи в приміщенні магазину "Караван", розташованого в м. Києві по вул. Сім'ї Сосніних, 7, діючи повторно з корисливих мотивів і з метою власного збагачення за рахунок чужого майна, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з полиць товар на загальну суму 343,22 грн., що належать ТОВ "ГрупаРітейлу України", і намагався винести його з приміщення магазину, не розрахувавшись. Однак під час проходження лінії кас ОСОБА_3 був викритий працівниками охорони магазину, не бажаючи бути затриманим з викраденим, намагався втекти від охорони магазину утримуючи чуже майно при собі. Проте, злочин не закінчив з причин, що не залежали від його волі, оскільки на виході з магазину був затриманий.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну вироку апеляційного суду, пом'якшення призначеного покарання, застосування ст. 75 КК України. Зазначає, що районним судом в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу, обставини, що пом'якшують покарання. Стверджує, що апеляційна інстанція не взяла до уваги визнання вини та щире каяття, відсутність завданої шкоди, його працевлаштованість, участь у вихованні малолітньої дитини та наявність на утриманні матері похилого віку. Вказує, що апеляційний суд не в повній мірі врахував, що він позитивно характеризується, перебуває у цивільному шлюбі, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Вважає, що апеляційний суд незаконно послався, як на обставину, що обтяжує покарання - на неодноразове притягнення до відповідальності за злочини проти власності, оскільки ця обставина враховано при кваліфікації його дій. Наголошує, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства. Призначене апеляційним судом покарання вважає невиправдано суворим.

Заслухавши доповідь судді; пояснення захисника на підтримку касаційної скарги засудженого; думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається з касаційної скарги доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України у касаційному порядку не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги про несправедливість призначеного апеляційним судом покарання, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Також, ст. 75 КК України, застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у вироку. При вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_3 та звільняючи його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи вирок в частині призначеного покарання, суд апеляційної інстанції погодився із видом та розміром покарання, яке обрано судом першої інстанції, разом з тим вказав, що покарання із застосуванням ст. 75 КК України, в даному випадку, не відповідає матеріалам справи, які свідчать, що застосування положень вказаної норми закону не впливає на поведінку засудженого та не сприяє досягненню мети покарання.

Апеляційний суд вказав, що районний суд призначаючи покарання ОСОБА_3 зазначив, що він взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують покарання.

Разом з тим апеляційний суд правильно зазначив, що районним судом при призначенні покарання перелічено вищевказані обставини, однак не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який не працює, раніше неодноразово судимий у тому числі і за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності.

Також, одним з попередніх вироків обвинувачений звільнявся від відбування покарання з випробуванням, однак належних висновків для себе не зробив та знову неодноразово вчинив злочини.

З урахуванням усіх обставин справи, даних про особу винного, серед яких й ті, про які йдеться в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах апеляції прокурора та своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 лише в умовах ізоляції від суспільства.

Що стосується доводів засудженого про незаконне посилання апеляційного суду, як на обставину, що обтяжує покарання - на неодноразове притягнення до відповідальності за злочини проти власності, то вони безпідставні. Апеляційний суд не посилався на зазначену обставину, як на ту, що обтяжує покарання, ці обставини враховані, як дані про особу обвинуваченого.

З урахування конкретних обставин справи та вищевказаних даних про особу винного, колегія суддів не вбачає підстав застосувати ст. 75 КК України.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_3 апеляційним судом покарання, в межах санкції статей обвинувачення, є законним, справедливим, воно сприятиме перевихованню винного та попередженню вчинення ним нових правопорушень. Правильно визначено і остаточне покарання, відповідно до вимог ст. 70 КК України.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про суворість призначеного покарання не ґрунтуються на вимогах закону.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи про неправильне застосування кримінального законів, які були б підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.