за касаційною скаргою прокурора на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016090190000241 щодо ОСОБА_3,

Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Космач, Косівського районуІвано-Франківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено питання про речові докази, процесуальні витрати у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2017 року цей вирок залишено без зміни.

ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому що він 4 червня 2016 року приблизно о 19 год. 50 хв., керуючи автомобілем марки "Ford Transit Connect", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухався зі швидкістю біля 60 км/год., вулицею Центральною, що у с. Стопчатів Косівського району Івано-Франківської області у напрямку м. Коломия.

Під час руху, ОСОБА_3 порушив вимоги п. 1.2., п. 1.7., п. 2.3. б)., п. 2.9. а)., п. 10.1., п. 12.1., п. 12.3. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав за межі проїзної частини дороги на узбіччя з правої сторони та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

У результаті порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 отримали тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення, потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 отримали легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та не погоджується із застосуванням ст. 75 КК України до призначеного основного покарання. Вважає, що апеляційним судом не спростовано доводів прокурора та не враховано, що обвинувачений перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння вчинив тяжкий злочин. Стверджує, що судом лише констатовано наявність пом'якшуючих покарання обставин, однак не обґрунтовано яким чином вони зменшують суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для призначення іспитового строку. Повідомляє, що ОСОБА_3 відшкодував шкоду лише на стадії апеляційного розгляду, що не може свідчити про його щире каяття. Зазначає, що не взято до уваги, обставини, що обтяжують покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та щодо малолітніх дітей.

Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, який частково підтримав касаційні доводи; пояснення засудженого та його захисника, які заперечували проти задоволення скарги;

перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається з касаційної скарги доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України та призначене додаткове покарання у касаційному порядку не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги про незгоду із застосуванням ст. 75 КК України до основного покарання, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання засудженому, суд вказав на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Разом з тим, місцевий суд не звернув уваги на точні положення закону, а саме ст. 75 КК України, яка застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у вироку. При вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Звільняючи ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу винного дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Як вбачається з вироку, суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого необережного злочину, наслідком якого стало спричинення двом потерпілим тяжких тілесних ушкоджень та двом легких тілесних ушкоджень, дані про особу винного і не навів переконливих мотивів про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Слушними є і доводи прокурора про те, що судом зазначено, однак не з достатньою повнотою враховано, що обвинувачений вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння.

Апеляційна інстанція не звернула уваги на ці упущення, не спростувала належним чином доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону, а саме безпідставне застосування ст. 75 КК України.

За таких обставин доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, про м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання у зв'язку із застосуванням ст. 75 КК України, колегія суддів вважає слушними, а касаційну скаргу - такою, що підлягає частковому задоволенню.

Оскільки в апеляційному суді вирок оскаржувався прокурором з тих же підстав та ним ставилося питання про ухвалення апеляційним судом нового вироку, підлягає скасуванню ухвала апеляційного суду, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи, суду необхідно звернути увагу на допущені недоліки, усунути їх та в разі підтвердження того ж об'єму обвинувачення, звільнення ОСОБА_3 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України слід вважати неприпустимим.