розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2,

Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Космач Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

За обставин встановлених судом та детально наведених у вироку ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 20 травня 2015 року о 00.20 год. перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, на ґрунті ревнощів до колишньої дружини ОСОБА_3, під час сварки, через розбите скло у віконній рамі, схопив ОСОБА_4 за праве передпліччя та умисно тягав його об уламки скла вікна, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечні для життя в момент їх отримання. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 через декілька годин помер у лікарні.

За результатами висновку судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_4 були множинні колото-різані рани в ділянках правого передпліччя, які супроводжувались зовнішньою кровотечею та травматичним шоком.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року вказаний вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_2 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України, вважає, що судові рішення підлягають скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вказує, що суди не повною мірою врахували всі обставини справи, спосіб вчинення злочину, дані про особу винного, та всупереч вимогам ст. 65 КК України призначили надто м'яке покарання, яке, на його думку, є недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення засудженим нових злочинів.

Перевіривши доводи наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за обставин, зазначених у судових рішеннях та кваліфікація його дій у касаційній скарзі потерпілого не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги потерпілого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м'якості, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З мотивувальної частини вироку слідує, що при призначенні засудженому ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог статей 65- 67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, вину у скоєному визнав, раніше не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні дитину, є інвалідом 3 групи, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, що визнано пом'якшуючими вину обставинами. Обставини, які обтяжують покарання засудженому судом не встановлені. Зваживши на всі наведені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про можливість призначення ОСОБА_2 покарання в межах санкції статті 121 КК України, у виді 7 років позбавлення волі, мотивовано визнавши його необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Крім того, аналогічні за змістом доводи потерпілого ОСОБА_1 про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_2 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування визнав їх неспроможними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає призначене засудженому судом першої інстанції покарання, яке залишено без змін апеляційним судом, у виді позбавлення волі на строк 7 років, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65, 66, 67 КК України, підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_2, як про це просить потерпілий у своїй касаційній скарзі, не вбачає.

У даному провадженні, як видно з наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_2 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, як не встановлено й даних, які б свідчили, що у провадженні неправильно застосовано кримінальний закон.

З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та долучених до неї копій судових рішень убачається, що підстав для витребування матеріалів кримінального провадження немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2.