Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Суржка А.В. та Орлянської В.І.,

за участю секретаря Асанової Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015020120000922 за касаційною скаргою прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 грудня 2016 року,

за участю прокурора Ковальчука О.С.,

вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що судимості не має, засуджено за частиною 2 статті 286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку терміном на 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 статті 76 цього Кодексу.

Ухвалено до набрання вироку законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_1 не обирати.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 листопада 2015 року о 17 годині 30 хвилин в м. Гайсині на перехресті вул. 1-го Травня - Леніна (Грушевського), керуючи належним ТОВ "ПК "Зоря Поділля" автобусом "ПАЗ" моделі 3205307, д.н.з. НОМЕР_1, всупереч вимогам пункту 16.2 ПДР (1306-2001-п) на регульованому перехресті під час повороту праворуч з мотиву байдужості через необачність не дав дорогу пішоходу ОСОБА_2, який по пішохідному переходу на зелене світло переходив проїжджу частину, на яку він повертає, в результаті чого здійснив наїзд на цього пішохода, завдавши тяжких та небезпечних для життя в момент їх заподіяння тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 грудня 2016 року вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам прокурора у апеляційній скарзі щодо призначеного судом першої інстанції основного та додаткового покарання та своїх висновків не обґрунтував.

У запереченнях засуджений просить залишити незмінною ухвалу суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, кваліфікація його дій та застосування статті 75 КК України при призначенні покарання в касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.

Що стосується тверджень прокурора щодо необґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції прийнятого рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора, то колегія суддів вважає їх спроможними.

Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів, враховував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, відсутність обтяжуючих покарання обставин, пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття, відсутність судимості, повне відшкодування шкоди, позитивну репутацію, наявність на утриманні інваліда 2-ї групи, а також зазначено, що водійська праця є єдиним прийнятним для його віку, освіти, фаху і стану здоров'я джерелом здобуття засобів до існування, яких буде неминуче позбавлено у разі застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів та позбавить легальних засобів до існування, що визнано непропорційним, свавільним і неприпустимим.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій ставилася вимога про скасування вироку та призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на 2 роки. Вважав, за необхідне на підставі статті 75 КК України звільнити засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 статті 76 КК України.

Залишаючи незмінним вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав належне виконання судом першої інстанції статей 50, 65 КК України при призначенні засудженому покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати всіма транспортними засобами зі звільненням від його відбування на підставі статті 75 КК України.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки необґрунтованими, оскільки, як правильно вказує прокурор у апеляційній та касаційній скаргах, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про те, що право управління транспортним засобом у засудженого є єдиним джерелом його матеріального забезпечення, а незастосування додаткового покарання буде справедливим та виваженим.

Крім того, при вирішенні питання щодо додаткового покарання суди повинні керуватися вимогами статті 65 КК України та дослідженню всіх обставин кримінального провадження, а не надавати перевагу одним обставинам над іншими.

Не може колегія суддів погодитися також з визначеним розміром основного покарання за конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення в умовах грубого порушення вимог правил дорожнього руху, що за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого, а також наслідки від нього.

Саме на такі обставини посилався прокурор і в апеляційній скарзі.

За наведеного колегія суддів вважає визначений розмір основного покарання та не призначення додаткового покарання явно несправедливим, а отже м'яким.

Оскільки суд апеляційної інстанції законодавчо був уповноважений вирішувати питання щодо більш суворого покарання, в частині чого і подавалася апеляційна скарга прокурором, то колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів не має підстав стверджувати, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає скасуванню відповідно до вимог пунктів 1, 3 частини 1 статті 438 КПК України через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Відтак, касаційна скарга прокурора підлягає до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 грудня 2016 рокущодо засудженого ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.