Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2017 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючого
Єленіної Ж.М.,
суддів:
Григор ’ євої І.В., Британчука В.В.,
за участю секретаря
судового засідання
Гапона В.О.,
засудженої
ОСОБА_5,
захисника
Афендулової М.Г.,
прокурора
Парусова А.М.,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014060020001150 за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката Логінова Р.М. та засудженої ОСОБА_5 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 26 серпня 2016 року,
в с т а н о в и в:
За вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого:
1) 11 червня 1998 року Корольовським районним судом м. Житомира - за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 140; ст. 208 КК України (1960 року), з застосуванням ст. 46-1 цього Кодексу, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;
2) 06 квітня 2001 року Апеляційним судом Житомирської області - за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 142 КК України (1960 року), та на підставі ст. 43 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, 02 листопада 2012 року Бердичівським міським судом Житомирської області на підставі ст. 82 КК України невідбуту частину покарання було замінено на виправні роботи на строк 2 роки з відрахуванням 20% заробітку в доход держави,
засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 КК України - на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 187 цього Кодексу - на строк 7 років із конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
На підставі статей 71, 72 цього Кодексу до покарання, призначеного за вказаним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Апеляційного суду Житомирської області від 02 квітня 2001 року (з урахуванням заміни невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ухвали Бердичівського міського суду від 02 листопада 2012 року) та остаточно призначено засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць із конфіскацією майна.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_2, раніше судиму:
1) 16 грудня 2002 року Житомирським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статей 75, 76 цього Кодексу звільнену від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки;
2) 08 квітня 2009 року вироком Корольовського районного суду м. Житомира за ч. 1 ст. 309 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статей 75, 76 цього Кодексу звільнену від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки;
3) 22 вересня 2004 року вироком Корольовського районного суду за ч. 2 ст. 309 КК України, на підставі ст. 71 цього Кодексу, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці;
4) 06 червня 2011 року Черняхівським районним судом Житомирської області за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 309 КК України, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
5) 19 серпня 2011 року Корольовським районним судом за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;
6) 29 серпня 2011 року Корольовським районним судом м. Житомира за ч. 2 ст. 185 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, звільнену 05 квітня 2013 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,
засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 2 ст. 187 цього Кодексу - на строк 7 років із конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочині шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Вироком вирішено питання про процесуальні витрати й речові докази.
За вироком суду ОСОБА_8 та ОСОБА_5 визнано винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.
12 березня 2014 року близько 22 год. ОСОБА_8 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 повторно вчинив шахрайство: під приводом необхідності здійснити дзвінок заволодів шляхом обману мобільним телефоном ОСОБА_10 марки "Nokia Lumia 710" вартістю 1600 грн, завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім цього, 05 липня 2014 року ввечері ОСОБА_8 та ОСОБА_5 поблизу магазину "Люцина", розташованого за адресою: Київське шосе, 30 у м. Житомирі, вживали спиртні напої разом із ОСОБА_11, і в цей час у засуджених виник злочинний умисел заволодіти його майном шляхом розбою, про що вони досягли згоди та розподілили ролі.
Реалізуючи такий умисел, ОСОБА_5 почала перевіряти вміст кишень потерпілого, а після словесних заперечень останнього ОСОБА_8 застосував щодо нього насильство, небезпечне для життя і здоров'я - завдав численних ударів металевою палицею, руками й ногами по голові та тулубу. Подолавши таким чином волю ОСОБА_11 до опору, засуджені за попередньою змовою групою осіб заволоділи його майном - мобільним телефоном марки "Nokia 2760", грішми у сумі 500 грн та банківською карткою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") № НОМЕР_1. З метою змусити потерпілого повідомити код доступу до карткового рахунку ОСОБА_8 наніс йому його металевою палицею ще ряд ударів по голові та тулубу. У подальшому засуджені з викраденим майном з місця злочину зникли, завдавши ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 760 грн.
У результаті застосованого насильства потерпілому було заподіяно легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Крім цього, 02 січня 2015 року у вранці ОСОБА_5 за місцем проживання свого знайомого ОСОБА_12, що у квартирі АДРЕСА_3, за наведених у вироку обставин повторно таємно викрала майно ОСОБА_12 загальною вартістю 5389 грн, завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат Логінов Р.М., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на порушення права ОСОБА_8 на захист при проведенні підготовчого засідання 03 вересня 2014 року, під час якого за відсутності захисникаа суд вирішив питання про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Як зазначає захисник, про час і місце вказаного засідання його та інших учасників процесу не було сповіщено належним чином.
Оспорюючи законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_11, захисник посилається на фальсифікацію протоколів огляду місця події та допиту потерпілого за вказаним епізодом. Зокрема, як зазначає скаржник, відповідно до протоколів названі різні процесуальні дії за участю потерпілого проводилися майже одночасно, що є фактично неможливим. Вказує захисник і на недопустимість як джерела доказів протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_11, оскільки такий протокол не підписаний потерпілим. При цьому захисник вважає недоведеним застосування ОСОБА_8 металевої палиці як знаряддя злочину.
Посилається скаржник і на нездійснення судом належної перевірки доводів захисту про порушення органами досудового розслідування процесуальних прав ОСОБА_8, яке виразилось у незаконному утримуванні його під контролем працівників міліції у період з 23.00 год. 05 липня до 17.30 год. 06 липня 2014 року без надання можливості скористатися послугами захисника.
Засуджена ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. В обґрунтування наведеного заперечує винуватість свою і ОСОБА_8 у розбійному нападі на ОСОБА_11, стверджуючи що ОСОБА_8 застосував щодо цього потерпілого насильство з мотивів особистої неприязні, а мети заволодіння майном вони не переслідували. Оспорюючи правильність кваліфікації їх дій за цим епізодом, також зазначає, що завдані ОСОБА_11 легкі тілесні ушкодження не становили небезпеки для здоров'я, а розмір матеріальної шкоди був незначним. Крім цього, засуджена посилається на порушення своїх процесуальних прав на початку досудового розслідування у зв'язку з застосуванням недозволених методів слідства і проведенням процесуальних дій за відсутності захисника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої ОСОБА_5 та її захисника на підтримання поданих касаційних скарг, думку прокурора, котрий просив залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні шахрайства щодо ОСОБА_10, а ОСОБА_5 - у крадіжці в ОСОБА_12, а також кваліфікація їх дій за цими епізодами ч. 2 ст. 190 КК України та ч. 2 ст. 185 цього Кодексу відповідно у касаційних скаргах не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.
Що стосується вирішення питання про винуватість обох засуджених у розбійному нападі на ОСОБА_11 за попередньою змовою групою осіб, то при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів їх законність і обґрунтованість у відповідній частині.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України відповідні висновки суду ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом із дотриманням вимог статті 94 вказаного Кодексу.
Обставини і наслідки побиття ОСОБА_8 ОСОБА_11 підтверджено показаннями цього потерпілого, свідка ОСОБА_13, даними висновку судово-медичної експертизи. Ці обставини не заперечувались у судовому засіданні і самими засудженими та по суті не оспорюються у касаційних скаргах.
Спосіб застосування такого насильства і мету, яку переслідували обоє засуджених, встановлено судом на підставі послідовних показань потерпілого ОСОБА_11 у сукупності і взаємозв'язку з іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку.
Зокрема, у своїх свідченнях у судовому засіданні потерпілий послідовно стверджував, що бити його ОСОБА_8 почав за вказівкою ОСОБА_5 після того, як остання стала обшукувати його кишені, а він намагався припинити такі дії. Як зазначав ОСОБА_11, ОСОБА_8 наносив йому удари, у тому числі, металевою палицею, а ОСОБА_5 у цей час забрала у нього мобільний телефон, гроші у сумі 400-500 грн., банківську картку і вимагала повідомити пін-код до неї. За словами потерпілого, він вказав нападникам невірний код, ОСОБА_5 одразу пішла з його карткою до банкомату і виявила обман, після чого повернулася, і тоді ОСОБА_8 став бити його ще сильніше.
Ці ж обставини ОСОБА_11 повідомляв у своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення, а також у ході огляду місця події і при пред'явленні йому ОСОБА_8 та ОСОБА_5 для впізнання, протоколи яких були предметом дослідження суду (т. 1, а. к п. 46-48, 91-98).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження і технічного запису судового процесу, перед допитом у судовому засіданні потерпілий відповідно до вимог статей 352, 353 КПК України попереджувався судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і приводився до присяги. До події злочину ОСОБА_11 не був знайомий із засудженими, у неприязних стосунках із ними не перебував, та обставин, які би давали йому підстави для обмови ОСОБА_8 і ОСОБА_5, у справі не встановлено.
Крім цього, свідчення потерпілого узгоджувалися з показаннями свідка - працівника міліції ОСОБА_13 та даними протоколу огляду місця події про наявність у ОСОБА_5 при затриманні їх із ОСОБА_8 банківської картки та мобільного телефону ОСОБА_11, яких вона намагалася якнайшвидше позбутися: картку викинула у патрульному автомобілі, а телефон - біля приміщення міського відділення міліції (т. 1, а. к. п. 60-61).
Правильності висновків суду про винуватість засуджених у розбійному нападі не спростовують і доводи захисника щодо неповідомлення ОСОБА_11 усіх обставин такого злочину при першому усному зверненні до працівників міліції, з урахуванням душевного хвилювання потерпілого одразу після нападу та його стану в той час унаслідок отриманих тілесних ушкоджень, у тому числі черепно-мозкової травми.
Докладні та послідовні пояснення щодо протиправних дій обох засуджених ОСОБА_11 неодноразово давав у подальшому в ході процесуальних дій, результати яких мають доказове значення й обґрунтовано покладено в основу судових рішень.
Свідчення потерпілого про застосування при його побитті металевої палиці не суперечили результатам судово-медичного експертного дослідження. Зокрема, за даними висновку експерта від 10 липня 2014 року № 1551 виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синців та саден на голові й обличчі, переломів кісток спинки носа могли утворитися від дії твердих тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями за обставин, вказаних обстеженим (т. 1, а. к. п. 75-76).
Висновків суду щодо способу та знаряддя застосованого при розбої насильства не спростовували і ті обставини, що палицю не було виявлено та вилучено органами досудового розслідування, а допитаний судом свідок ОСОБА_14 не підтвердив її наявності у ОСОБА_15 Названий свідок відповідно до його показань не був очевидцем злочину, а лише протягом нетривалого часу бачив засудженого з потерпілим до початку нападу. Після вчинення розбою до затримання правоохоронними органами ОСОБА_8 і ОСОБА_5 мали достатньо часу, щоб позбутися знаряддя злочину.
На підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов правильних висновків про те, що спільні та узгоджені дії ОСОБА_8 та ОСОБА_5 були об'єднані єдиним умислом на заволодіння майном ОСОБА_11 шляхом розбою. При цьому кожен із засуджених, виконуючи відведену йому функцію, вичинив частину обсягу дій, за допомогою яких було реалізовано такий умисел. Юридична оцінка вказаних дій як вчинених за попередньою змовою групою осіб відповідає положенням ч. 2 ст. 28 КК України.
Не ґрунтуються на вимогах закону посилання ОСОБА_5 на те, що наслідки застосованого насильства для здоров'я ОСОБА_11 і розмір завданої йому матеріальної шкоди не утворюють юридичних ознак злочину, передбаченого ст. 187 КК України.
Виходячи з диспозиції вказаної статті для кваліфікації діяння як розбою вирішальним є застосований спосіб заволодіння чужим майном - напад з застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. При цьому розмір майна, яким винний заволодів чи мав намір заволодіти, не впливає на правову оцінку його дій, за винятком випадків, коли такий розмір є великим чи особливо великим та утворює кваліфікований склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, слід розуміти заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, всіх більш тяжких тілесних ушкоджень, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я у момент заподіяння.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження у результаті нападу ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на ОСОБА_11 з метою заволодіння його майном потерпілому завдано легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (т. 1, а. к. п. 75-76). Спосіб вчинення і наслідки такого діяння утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Кваліфікація за вказаною нормою кримінального закону дій засуджених, що виразились у розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, є правильною і сумнівів у колегії суддів не викликає.
Допущені у протоколі огляду місця події неточності щодо часу його проведення самі по собі не дають підстав вважати дані вказаного протоколу недопустимими доказами. При цьому обставини, повідомлені потерпілим під час огляду, були повністю підтверджені ним у судовому засіданні, а інша зафіксована у протоколі інформація не заперечувалась ніким із учасників процесу, у тому числі з боку сторони захисту (т. 1, а. к. п. 47-50).
Не ставлять під сумнів законності й обґрунтованості судових рішень і доводи касаційних скарг щодо порушення процесуальних прав ОСОБА_8 і ОСОБА_5 на початку досудового розслідування, зокрема у зв'язку з незабезпеченням їх у цей час правовою допомогою.
Як убачається з вироку, із результатів слідчих дій, проведених за участю засуджених, в основу оспорюваних у скаргах висновків суду про їх винуватість у розбійному нападі покладено лише дані протоколу пред'явлення особи ОСОБА_8 для впізнання потерпілому ОСОБА_11 (т. 1, а. к. п. 91-96). Такий протокол було підписано всіма учасниками, у тому числі самим ОСОБА_8, без жодних зауважень і заперечень. При цьому засуджений не висловлював бажання скористатися юридичною допомогою до пред'явлення для впізнання та не наполягав на залученні адвоката до цієї процесуальної дії (т. 1, а. к. п. 91-96). Враховуючи викладене, а також норми ст. 52 КПК України, згідно з якими участь захисника у кримінальних провадженнях даної категорії не є обов'язковою, пред'явлення ОСОБА_8 для впізнання за відсутності захисника не суперечило вимогам кримінального процесуального закону та не свідчило про порушення права на захист.
Крім цього, у ході вказаної процесуальної дії засуджений не свідчив проти себе та не давав жодних пояснень, які б викривали його у вчиненні злочину. Натомість, факт участі ОСОБА_8 у розбійному нападі повідомив лише потерпілий, якому до початку впізнання в установленому законом порядку було роз'яснено процесуальні права та обов'язки з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Дані у ході процесуальної дії свідчення ОСОБА_11 у подальшому повністю підтвердив у судовому засіданні.
Що стосується ОСОБА_16, то при ухваленні вироку суд не використовував жодних доказів, одержаних під час досудового розслідування у результаті процесуальних дій за її участю. У частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України висновки суду ґрунтуються на доказах, одержаних з інших процесуальних джерел, на допустимість яких вказані засудженою у скарзі обставини вплинути не могли.
Водночас за результатами судового розгляду доводи ОСОБА_5 про застосування недозволених методів слідства не знайшли свого підтвердження. Об'єктивних даних, які б могли свідчити про насильство чи тиск на засуджену з боку працівників міліції та потребували додаткової перевірки, а також фактів оскарження дій правоохоронних органів ОСОБА_5 чи її захисником в установлений законом спосіб, із досліджених судом матеріалів, у тому числі наданих стороною захисту, не вбачається. При цьому засуджена у касаційній скарзі, вказуючи про застосування щодо неї після затримання фізичного та психологічного насильства, не конкретизує відповідних доводів та не мотивує, яким чином повідомлені нею факти можуть ставити під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про доведеність обвинувачення.
Доводи захисника Логінова Р.М. щодо проведення 03 вересня 2014 року підготовчого судового засідання за відсутності адвоката і без належного повідомлення сторін про час і місце засідання не дають підстав для скасування судових рішень.
Як убачається з матеріалів справи, 03 вересня 2014 року підготовче судове засідання не проводилося, а у зв'язку з неявкою захисника і потерпілих було відкладено на 01 жовтня 2014 року, про що належним чином повідомлено всіх учасників процесу (т. 3, а. к. п. 24-25). У подальшому саме 01 жовтня 2014 року в присутності осіб, зазначених у ч. 2 ст. 314 КПК України, у тому числі захисника і потерпілого, суд виконав передбачені статтями 314-316 цього Кодексу процесуальні дії та призначив кримінальне провадження до судового розгляду (т.3, а. к. п. 34-36).
Що стосується 03 вересня 2014 року, то у вказаний день суд жодних процесуальних питань не розглядав, за винятком доцільності продовження тримання ОСОБА_8 під вартою. Оскільки строк дії відповідного запобіжного заходу, обраного обвинуваченому раніше, мав закінчитися наступного дня, суд незалежно від наявності клопотань був зобов'язаний вирішити вказане питання відповідно до вимог ст. ст. 315, 331 КПК України.
Крім цього, враховуючи, що після набрання судовими рішеннями законної сили дія запобіжного заходу припиняється, навіть у разі порушення прав особи при вирішенні судом питання про такий захід, відповідні права у всякому разі не можуть бути відновлені шляхом скасування вироку у касаційному порядку та призначення нового судового розгляду, на чому наполягає захисник.
Разом із тим, слушними є доводи захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при оформленні протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_11
Згідно з приписами ст. 104 КПК України протокол процесуальної дії підписують усі учасники, які брали участь у її проведенні. Перед підписанням протоколу учасникам надається можливість ознайомитися з його текстом і внести зауваження та доповнення. Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовляється підписати протокол, про це зазначається у вказаному документі.
Всупереч наведеним вимогам, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_11, використаний судом як частина доказової бази, не містить підпису потерпілого, як і інформації про його відмову підписати процесуальний документ (т. 1, а. к. п. 99-102).
Таким чином, при оформленні протоколу потерпілий не засвідчив відповідності фактичного ходу і результатів слідчої дії зафіксованим у процесуальному документі. Зазначене позбавляло суд можливості пересвідчитись у дотриманні встановленого законом порядку проведення слідчого експерименту, у тому числі в ознайомленні потерпілого зі своїми процесуальними правами та обов'язками, створенні умов для їх реалізації, а також у наданні ОСОБА_11 можливості ознайомитися з текстом протоколу та викласти свої зауваження чи доповнення.
Виходячи з наведеного дані вказаного процесуального документа не можуть вважатися допустимими доказами, а суд не вправі посилатися на них в обґрунтування своїх висновків.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України вирок та ухвала у цій частині підлягають зміні шляхом виключення посилання як на докази на дані, одержані у ході слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_11 та зафіксовані у відповідному протоколі.
Водночас, така зміна судових рішень не впливає на законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину щодо ОСОБА_11 за наведених у вироках обставин. Вказані обставини поза розумним сумнівом підтверджено іншими доказами, які є належними, допустимими та у своїй сукупності і взаємозв'язку достатніми для відповідних висновків.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_8 і ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Призначене кожному з засуджених покарання колегія суддів вважає необхідним та достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів.
В іншій частині суд апеляційної інстанції, переглянувши провадження за поданими в інтересах засуджених апеляційними скаргами на вирок, належним чином перевірив викладені в них доводи, в тому числі аналогічні наведеним у касаційних скаргах, визнав їх необґрунтованими та зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, у справі не встановлено.
У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими та достатніми доводи, викладені у скаргах, про необхідність скасування вироку та ухвали на зазначених у них підставах.
Керуючись статтями 433, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд
п о с т а н о в и в:
Касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката Логінова Р.М. та засудженої ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 26 серпня 2016 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_5 змінити.
Виключити з судових рішень посилання як на докази винуватості засуджених у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_11 на дані протоколу слідчого експерименту за участю цього потерпілого від 06 липня 2014 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
Ж.М. Єленіна
І.В. Григор ’ єва
В.В. Британчук