розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року щодо нього,

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2017 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року, визнано винуватим та засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця смт ТомаківкаТомаківського району Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,

- за ч. 3 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна;

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна;

- за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.

На підставі статей 70, 72 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, засуджено ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частині покарання, призначеного за вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року, та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років 6 місяців з конфіскацією майна.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції щодо нього у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та даним про його особу внаслідок суворості. Засуджений вважає, що суд при призначенні йому покарання не повною мірою врахував визнання ним винуватості, щире каяття у вчинених злочинах та сприяння їх розкриттю. Просить суд касаційної інстанції змінити оскаржуване судове рішення, пом'якшити призначене йому покарання.

Перевіривши касаційну скаргу, долучену до неї копію ухвали суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що немає підстав для задоволення скарги з мотивів, наведених у ній.

Засуджений ОСОБА_1 не оскаржує доведеність його винуватості у вчинених злочинах та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15 і пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 187 КК України. Також не зазначає доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Із наданої копії судового рішення вбачається, що судом при призначенні ОСОБА_1 покарання вищевказані вимоги кримінального закону дотримано.

Так, із ухвали видно, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1, які були аналогічні доводам його касаційної скарги, про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та даним про його особу внаслідок суворості, а також врахувавши думку потерпілої та прокурора, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дійшов висновку про справедливість призначеного судом першої інстанції ОСОБА_1 розміру покарання.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості та особливо тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризувався негативно, на спеціальних обліках не перебував, не одружений та офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, вчинив умисні особливо тяжкі злочини в період випробування. Також судом було зважено і на відсутність пом'якшуючих покарання обставин, а обтяжуючими покарання обставинами визнані: рецидив злочину, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, а також щодо особи похилого віку.

Окрім того, в ухвалі суд наголосив на тому, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання належним чином обґрунтував свій висновок про відсутність обставин, що пом'якшують покарання, оскільки ОСОБА_2 не визнав свою винуватості у частині наявності в нього умислу на вчинення розбійного нападу та вбивства потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з корисливих мотивів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не має підстав не довіряти вищевказаним висновкам суду апеляційної інстанції, а у скарзі засудженого не наведено належних доводів на їх спростування.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для пом'якшення покарання, призначеного ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, оскільки призначене засудженому покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, наданої до неї копії судового рішення убачається, що підстави для її задоволення відсутні, а тому у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року щодо нього.