Гапоні В. О., Деруна А. І., Костюка О. П., ОСОБА_7 розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120152700100074643, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Деснянського районного суду

м. Чернігова від 06 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22 вересня 2016 року щодо ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Моздока Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1), такого, що судимостей не мав.

За оскаржуваним вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 22 вересня 2016 року змінив цей вирок районного суду в частині призначеного покарання й ухвалив звільнити ОСОБА_7 від призначеного йому основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 вересня 2015 року о 06.05 год., керуючи автомобілем Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. 1-го Травня у м. Чернігові в напрямку від вул. Рокосовського до вул. Бєлова, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 2.10, 18.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , в районі будинку № 167а проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами; наближаючись до нерегульованого пішоходного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкості руху і не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу ОСОБА_8, який перетинав проїзну частину зліва направо, внаслідок чого здійснив на нього наїзд.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 помер.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого унаслідок м'якості, а також через істотні порушення кримінального процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Так, відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України прокурор у касаційній скарзі не оспорює.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок м'якості виявилися необгрунтованими.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, обираючи вид та міру покарання, яке необхідно призначити

ОСОБА_7 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, урахував тяжкість вчиненого протиправного діяння, його наслідки у виді смерті потерпілого, ту обставину, що винний залишив місце пригоди, відшкодував потерпілій витрати на правову допомогу, на поховання та витрати, пов'язані з виготовленням пам'ятника; зважив суд на дані, що характеризують особу винного (вік, освіта, стан здоров'я), його позитивні характеристики за місцем проживання, а також думку потерпілої, яка просила не призначати винному покарання, пов'язане із позбавленням волі.

Також суд взяв до уваги те, що ОСОБА_7 уперше притягується до кримінальної відповідальності, однак у минулому притягувався до адміністративної.

Обставинами, що пом'якшують покарання засудженого, суд визнав щире каяття й добровільне відшкодування шкоди.

Обставин, які б обтяжували покарання винного встановлено не було.

На підставі наведених даних у їх сукупності, з огляду на фактичні обставини, вчинення кримінального правопорушення, районний суд дійшов висновку про необхідність призначення винному покарання у виді позбавлення волі, однак у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією інкримінованої ОСОБА_7 статті.

У подальшому суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, врахувавши всі дані, що позитивно характеризують особу винного, його щире каяття й критичне ставлення до вчиненого ним протиправного діяння, дії ОСОБА_7, які свідчать про його дієве каяття, позицію потерпілої, яка наполягала на призначенні винному покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також те, що вчинений злочин належить до категорії необережних, дійшов висновку про необхідність застосування до винного положень ст. 75 КК України та його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

З огляду на наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про можливість виправлення та перевиховання винного без відбування покарання з випробуванням та відсутність доцільності у реальному позбавленні волі ОСОБА_7

Таким чином, з урахуванням викладеного та меж касаційного розгляду підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення в межах касаційного розгляду, в матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22 вересня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.