розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду від 21 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016030110000718,

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1, раніше засуджену вироком Луцького міськрайонного суду від 15 квітня 2015 року за ч. ч. 1, 2, ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2015 року, ОСОБА_1 остаточно визначено 4 роки позбавлення волі.

Також вказаним вироком з ОСОБА_1 на користь потерпілих стягнуто матеріальної шкоди на загальну суму 3890 грн, вирішено питання про судові витрати, арешт майна та речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 квітня 2017 року вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2016 року в частині призначеного покарання і вирішення цивільного позову ОСОБА_2 змінено та ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Також задоволено цивільний позов ОСОБА_2 та з засудженої стягнено 450 грн майнової шкоди.

Як вбачається з копій судових рішень, ОСОБА_1 засуджено за злочин вчинений за таких обставин. Повторно, в період кінця лютого по кінець березня 2016 року ОСОБА_1 працюючи продавцем в торговому кіоску № НОМЕР_1 Центрального ринку в м. Ковелі Волинської області,

з корисливих мотивів, шляхом зловживання довірою потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, під приводом купівлі одягу в розстрочку переконала потерпілих передати їй речі з наступною виплатою вартості товарів. Однак, у обумовлені строки взятих на себе зобов'язань по оплаті вартості речей не виконала, незаконно заволодівши майном потерпілих, зокрема:

однією жіночою кофтою чорного кольору вартістю 250 грн, що належить ОСОБА_3 Потерпілій сплатила лише 50 грн. Своїми діями ОСОБА_1 завдала потерпілій майнової шкоди на суму 200 грн;

одним жіночим велюровим спортивним костюмом вартістю 400 грн, що належить ОСОБА_4, чим завдала останній майнової шкоди на вказану суму;

однією парою кросівок чорного кольору із шкірозамінника вартістю 200 грн та однією парою шкіряних кросівок синього кольору з емблемою марки "БМВ" 43 розміру вартістю 500 грн, чим заподіяла потерпілій ОСОБА_5 майнової шкоди на суму 700 грн;

одними чоловічими спортивними штанами чорного кольору вартістю 200 грн, однією чоловічою спортивною кофтою синього кольору із капюшоном з білими пасмами на рукавах вартістю 280 грн та шістьма чоловічими спортивними футболками вартістю по 50 грн кожна, чим завдала потерпілій ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 780 грн;

жіночою курткою сірого кольору з капюшоном із написами типу газетного тексту вартістю 400 грн та однією жіночою в'язаною кофтою з шарфом у комплекті сірого кольору вартістю 250 грн, чим завдала потерпілій ОСОБА_2 майнової шкоди на загальну суму 650 грн;

однією парою жіночих шкіряних туфель чорного кольору 38 розміру вартістю 750 грн, оплативши частину вартості туфель в сумі 250 грн, чим завдала потерпілій ОСОБА_7 майнової шкоди на загальну суму 500 грн;

однією парою чоловічих шкіряних туфель чорного кольору вартістю 300 грн та однієї парою чоловічих спортивних шкіряних туфель на шнурівках синього кольору вартістю 760 грн, за що в подальшому сплатила 200 грн, чим завдала потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 860 грн.

У касаційній скарзі засуджена просить скасувати вирок Ковельського міськрайонного суду від 21 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 квітня 2017 року та закрити кримінальне провадження на підставі п.п. 1, 2 ст. 284 КПК України. На її думку вирок Ковельського міськрайонного суду постановлений з порушенням кримінального процесуального закону. Засуджена вказує, що існування події кримінального правопорушення не доведено та склад злочину відсутній. Зазначає, що між нею та потерпілими склалися цивільно-правові відносини. Вказує на порушення її права на захист.

Засуджена вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Проте, зазначена обставина була предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України, вони перегляду в касаційному порядку не підлягають, тому при розгляді доводів касаційної скарги засудженої колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі засудженої, та надані до скарги копії судових рішень, касаційний суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з вироку, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України за викладених у вироку обставин, доведено об'єктивними доказами, які перевірені у передбаченому законом порядку та є допустимими.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтував дослідивши показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_15., ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14

Також судом проаналізовано письмові докази у справі:

протокол обшуку від 26 травня 2016 року за місцем проживання ОСОБА_1;

протокол огляду вилучених під час обшуку ре речей від 27 травня 2016 року, проведеного у присутності потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які по завершенню огляду підтвердили, що вилучені речі вони передали ОСОБА_1 за умови подальшого здійснення їх оплати;

постанову слідчого від 27 травня 2016 року відповідно до якої вилучені речі визнані речовими доказами.

Доводи засудженої про недоведеність існування події кримінального правопорушення та відсутність складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та те, що не заслуговують на увагу кримінальне провадження щодо нього підлягає закриттю є необґрунтованими, оскільки сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_1 вчинила злочин передбачений ч. 2 ст. 190 КК України

Доводи засудженої про наявність цивільно-правових відносин між нею та потерпілими є необґрунтованими та повністю спростованими доказами наведеними в оскаржуваних судових рішеннях. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивованим спростуванням даного факту судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими твердження ОСОБА_1 про порушення її права на захист з огляду на таке.

Зі змісту касаційної скарги засудженої вбачається, що їй була надана безоплатна правова допомога.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що твердження апелянта про порушення права на захист, не знайшло підтвердження, зокрема, з огляду на рішення дисциплінарної палати КДКА Волинської області.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування судового рішення щодо ОСОБА_1 у касаційній скарзі не наведено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вирок Ковельського міськрайонного суду від 21 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 квітня 2017 року.