розглянувши в судовому засіданні 03 серпня 2017 року в м. Києві кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника Зайцева М. П. в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Скадовського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 7 грудня 2016 року, а також прокурора на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 7 грудня 2016 року щодо ОСОБА_7,

Зазначеним вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Чкалове Новотроїцькогорайону Херсонської області та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання мнеш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 лютого 2016 року близько 18.20 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2108 та рухаючись в смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області по вул. Ленінна зі сторони вул. Металургів в напрямку вул. Курортної поблизу будинку № 74, в порушення вимог п.п. 2.3 "б", 2.10 "а", 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявивши неуважність і не обравши безпечної швидкості вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8, та з метою уникнення відповідальності поїхав із місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди, не надав потерпілому допомоги чим поставив останнього у небезпечний для життя та здоров'я стан. Урезультаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 7 грудня 2016 року вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник Зайцев М. П., що діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, не оспорюючи доведеність винуватості засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України, правильність кваліфікації його дій та призначене покарання за вказаною статтею, просить судові рішення в частині визнання винним засудженого за ч. 1 ст. 135 КК України скасувати, а провадження закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вважає, що потерпілий не перебував у безпорадному стані і в небезпечному для життя. Посилається на те, що орган досудового розслідування не мав права повідомляти про підозру у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченому, тому що дане кримінальне провадження відноситься до злочинів приватного обвинувачення, а заява потерпілого відсутня.

У касацій скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Також стверджує, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки та не навів підстав, з яких він відхиляє доводи захисника про відсутність в діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення скарг, перевіривши кримінальне провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації дій у касаційних скаргах не оспорюються.

Доводи касаційної скарги захисника про відсутність події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, є безпідставними.

Незважаючи на заперечення вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, його винуватість підтверджується: показаннями засудженого у судовому засіданні, згідно яких він, перебуваючи у стресовому стані після наїзду на велосипедиста ОСОБА_8, не зупинився та залишив місце пригоди; потерпілої ОСОБА_9, яка підтвердила факт смерті її батька ОСОБА_8 внаслідок ДТП, саме 25.02.2016 року; свідка ОСОБА_10, який був очевидцем наїзду автомобіля, під керуванням ОСОБА_7 на велосипедиста та який помер на місці події; даними, що містяться у протоколах слідчих дій, висновками експертиз, а також іншими доказами, яким дана належна оцінка.

Із урахуванням наведеного, суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, який усвідомлював, що здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8, внаслідок чого останній перелетів через капот автомобіля та вдарився об вітрове скло, тобто усвідомлював небезпечний для життя стан потерпілого, його безпорадність, якого поставив своєю поведінкою в такий стан, що загрожував життю внаслідок дорожньою транспортної події та повинен був надати допомогу потерпілому.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, засудженому, який залишив місце пригоди, про миттєву смерть потерпілого стало відомо лише під час досудового розслідування.

Ці та інші наведені у вироку суду докази переконливо свідчать про те, що ОСОБА_7 винуватий у вчиненні злочину, за який його засуджено, і цей висновок умотивований.

При перевірці судових рішень встановлено, що судом досліджені всі обставини справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення. Проявів упередженості щодо ОСОБА_7 під час судового розгляду не виявлено.

Дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та дані про особу винного. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи захисника, що орган досудового розслідування не мав права повідомляти про підозру у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченому, тому що дане кримінальне провадження відноситься до злочинів приватного обвинувачення, а заява потерпілого відсутня, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий після подання заяви (повідомлення), потерпілого про кримінальне правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Відмова у прийнятті заяви про кримінальне правопорушення не допускається.

Згідно досліджених апеляційним судом матеріалів кримінального провадження, потерпілий звернувся із усною заявою (повідомленням) 18 квітня 2016 року про кримінальне правопорушення, яка була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а слідчий розпочав досудове розслідування кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 135 КК України.

Посилання у касаційній скарзі прокурора, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, не обумовлені об'єктивними даними.

Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку правильно прийнято рішення. За наслідками апеляційного розгляду суд в ухвалі дав вичерпну відповідь на всі доводи, які були наведені в апеляційній скарзі захисника. Свої висновки, із якими погоджується колегія суддів, належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України суд,

Касаційні скарги захисника Зайцева М. П. та прокурора залишити без задоволення, а вирок Скадовського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 7 грудня 2016 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.