Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого

Єленіної Ж.М.,

суддів:

Британчука В.В., Дембовського С.Г.,

при секретарі

судового засідання за участю

Бражнику М.В.,

захисника потерпілого потерпілої представника потерпілих

Олійника О.В., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

прокурора

Кравченко Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12016020060000159 за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката Олійника О.В. на вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року щодо ОСОБА_10,

За вироком суду першої інстанції, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь кожного з потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у рахунок відшкодування: матеріальної шкоди - по 165 486,09 грн, моральної шкоди - по 500 000 грн та витрат на правову допомогу - по 5000 грн.

За вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

12 травня 2016 року близько 17.00 год. засуджений, керуючи мікроавтобусом Фіат Дукато (державний номерний знак НОМЕР_1), рухався автодорогою Вапнярка - КПП "Болган" у напрямку від смт Піщанки до с. Болгану. Неподалік с. Миколаївки Піщанського району ОСОБА_10 усупереч вимогам п. 10.1, 11.1 та 1.1 горизонтальної дорожньої розмітки Правил дорожнього руху (1306-2001-п) виїхав на смугу зустрічного руху і скоїв там зіткнення з автомобілем ВАЗ - 21112 під керуванням ОСОБА_11 У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_11 загинув на місці події, а пасажир автомобіля ВАЗ ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на суворість обраного заходу примусу, просить змінити вирок та ухвалу: призначити ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покласти на ОСОБА_13 обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. При цьому скаржник оспорює висновки суду про неможливість застосування щодо засудженого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. На думку захисника, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_13 вчинив злочин через необережність, не має судимості, позитивно характеризується за місцем проживання, на диспансерних наркологічному та психіатричному обліках не перебуває, має на утриманні двох дітей, у вчиненому повністю визнав вину, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, має намір відшкодувати завдану шкоду, намагався частково відшкодувати її на стадії апеляційного розгляду. Крім цього, скаржник звертає увагу на відсутність обставини, що обтяжують покарання.

На касаційну скаргу захисника представник потерпілих - адвокат ОСОБА_8 подав заперечення, в якому наводить доводи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просить залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, потерпілих та їх представника, котрі просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок та ухвалу - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про таке.

Про дату, час та місце касаційного розгляду учасників кримінального провадження, зокрема ОСОБА_10, було поінформовано, при цьому засуджений на час розгляду справи не повідомив Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у судовому розгляді. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 430, ч. 4 ст. 434 КПК України участь сторін або інших учасників кримінального провадження в касаційному розгляді не є обов'язковою, за винятком випадків звернення з відповідним клопотанням засудженого, який тримається під вартою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого під час касаційного розгляду не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засудженого, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи скарги щодо надмірної суворості обраного заходу примусу та безпідставного незастосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбаченого ст. 75 КК України, не можуть вважатися обґрунтованими.

Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуються визначеними у ст. 65 КК України загальними засадами, що передбачають урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про винного, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Одним із фундаментальних принципів, на якому має ґрунтуватися вирішення питання про обрання заходу примусу, є принцип справедливості. Вказаний принцип передбачає домірність покарання злочину та визначається з точки зору врахування інтересів усіх учасників кримінально-правових відносин, у тому числі потерпілих.

У межах реалізації своїх дискреційних повноважень щодо обрання конкретної міри покарання суд у передбачених законом випадках наділений правом звільнити засудженого від відбування заходу примусу на підставі ст. 75 КК України. Однак обов'язковою умовою прийняття такого рішення є наявність достатніх підстав для висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання.

В будь-якому разі застосування вказаного кримінально-правового інституту є не обов'язком, а правом суду, яке реалізується у кожному конкретному випадку з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_10 покарання та визначення порядку його відбування ґрунтується на наведених вимогах.

Мотивуючи свої висновки щодо виду й розміру обраного заходу примусу, суд урахував, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину виходячи, у тому числі, з особливостей конкретного діяння. Суд узяв до уваги, що засуджений при керуванні великогабаритним транспортним засобом виїхавши на смугу зустрічного руху, грубо порушив правила безпеки і створив істотну загрозу для життя й здоров'я людей. Допущена ОСОБА_10 недбалість призвела до тяжких наслідків, у тому числі непоправних у виді смерті молодої людини. Тоді як за ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Дав суд належну оцінку і посткримінальній поведінці засудженого.

Крім цього, ОСОБА_10 не намагався відшкодувати завдану шкоду аж до ухвалення вироку та його апеляційного оскарження. Лише перед постановленням рішення апеляційного суду засуджений перерахував поштовим переказом адресовану ОСОБА_7 частину відшкодування, однак зазначив неправильну адресу, у зв'язку з чим коштів адресатом не отримано. Незважаючи на повідомлення ОСОБА_7 цієї обставини в судовому засіданні у присутності ОСОБА_10 останній у подальшому не вчиняв дій для реального одержання потерпілими компенсації.

Така поведінка давала підстави для висновку, що метою засудженого було не залагодити свою провину, а домогтися пом'якшення відповідальності.

Зобов'язання ОСОБА_10 відшкодувати шкоду в майбутньому не є обставиною, що пом'якшує покарання, оскільки за наведених вище обставин сама по собі словесна обіцянка не відображає реальності намірів її виконання.

Взяв суд до уваги і дані про особу ОСОБА_10, котрий не має судимості у силу ст. 89 КК України, на спеціальних обліках не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні двох дітей (т. 2, а. к. п. 74-82).

Як обставини, що пом'якшують покарання, судом враховано повне визнання вини й активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що його обтяжують, у справі не встановлено.

Водночас суд узяв до уваги послідовну позицію в судовому засіданні потерпілих про призначення ОСОБА_10 покарання з реальним відбуттям.

Відомості, що позитивно характеризують особу засудженого в загальносоціальному плані, та обставини, які пом'якшують покарання, належним чином оцінені судом. За встановлених судом обставин такі дані не свідчать про суворість обраного заходу примусу та можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування покарання.

Необережна форма вини, на що посилається захисник у скарзі, є обов'язковою кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 286 КК України. Таким чином, вказана обставина жодним чином не знижує ступеня тяжкості злочину в межах даної кримінально-правової кваліфікації та згідно з ч. 3 ст. 66 КК України не підлягає врахуванню як така, що пом'якшує покарання.

Призначене ОСОБА_14 покарання суд касаційної інстанції вважає домірним тяжкості злочину, що є проявом справедливості як однієї з основоположних засад права у загальнолюдському вимірі.

Таке покарання, на переконання колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Аналогічні за змістом доводи щодо пом'якшення призначеного покарання та про застосування ст. 75 КК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який із наведенням мотивів спростування визнав їх неспроможними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни.

При цьому суд обґрунтовано не врахував наданої під час апеляційного розгляду позитивної характеристики ОСОБА_10 за місцем проживання. В матеріалах справи містяться дві характеристики засудженого, видані за запитами слідчого та захисника відповідно, підписані одним і тим самим сільським головою, однак різні за змістом: згідно з першою від 13 травня 2016 року за № 373 ОСОБА_10 характеризується задовільно, а відповідно до другої від 19 січня 2017 року за № 26 - позитивно (т. 1, а. к. п. 77, т. 2, а. к. п. 150). Наведені протиріччя породжували обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей, викладених у наданому захисником документі.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, у справі не встановлено.

У контексті наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника та зміни судових рішень на зазначених у ній підставах.

Керуючись статтями 433, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

Вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.