розглянувши касаційну скаргу прокурора на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2,

Вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, таку, що судимості не має, визнано винуватою та засуджено за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 2 роки. Покладено на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.2 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїзджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що судимості не має,

визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 2 роки. Покладено на ОСОБА_2 обов'язки, передбачені п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.2 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїзджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40000 грн в рахунок відшкодування заподіяної шкоди.

Питання про долю речових доказів вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року, вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 змінено в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Як визнав встановленим суд, 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на ґрунті неприязних стосунків, в селі Яблунівка Богородчанського району умисно заподіяли потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебуваючи у неприязних стосунках з потерпілим ОСОБА_3, під час конфлікту 25 вересня 2015 року о 10-00 год на подвір'ї по АДРЕСА_1 господарськими інвентарями нанесли удари потерпілому в ділянку голови, тулубу, верхніх кінцівок.

Від отриманих ударів потерпілий впав на землю, лежачого на землі обвинувачений ОСОБА_2 почав душити, доки його не відтягнули.

Від нанесених ударів обвинуваченими, потерпілий отримав середнього ступеня тяжкості та легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров'я.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

В обґрунтування наведеного вказує на неправильне застосування судом першої інстанції вимог ст. 75 КК України, оскільки суд не навів достатніх підстав для звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням за вчинення злочину щодо особи похилого віку. Крім того, суд не врахував, що засуджені своєї вини не визнали, не розкаялись та шкоду потерпілому не відшкодували. Зазначає, що призначене покарання не буде необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів.

Також вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, оскільки суд доводи прокурора про м'якість призначеного покарання не спростував та обмежився перерахуванням обставин, які навів суд першої інстанції.

Перевіривши дотримання прокурором порядку, строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону та долучені до неї копії вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Так, відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень, а також інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно вимог ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ч.1 ст. 122 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, тому суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Як вбачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, при призначенні засудженим ОСОБА_1, ОСОБА_2 покарання, суд згідно із вимогами ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особи засуджених, які раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, їх позитивну характеристику, їх відношення до скоєного та поведінку до і після вчинення злочину, обтяжуючу покарання обставину, а саме вчинення злочину щодо особи похилого віку. Крім того, судом враховано, що на утриманні у ОСОБА_1 є неповнолітня дитина, а ОСОБА_2 є особою похилого віку, та враховано їх майновий стан.

На вказаний вирок суду першої інстанції прокурором та засудженою ОСОБА_1 були подані апеляційні скарги.

Апеляційний суд, в межах повноважень, та в порядку, визначеному ст. 404 КПК України розглянув у повному обсязі доводи поданих апеляційних скарг та дійшов висновку про обґрунтованість вироку суду першої інстанції. При цьому, вирок суду першої було змінено лише в частині вирішення цивільного позову.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом вимог ст. 75 КК України, а також невідповідність, на його думку, призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, є безпідставними і не знайшли свого підтвердження під час перевірки судових рішень.

При цьому, обставини, на які прокурор посилається у касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, з наведенням в ухвалі докладних мотивів такого рішення. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Крім того, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За наведених обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам, передбаченим статтею 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ним нових злочинів.

Посилання прокурора у касаційній скарзі на невизнання засудженими своєї вини та невідшкодування шкоди потерпілому, не є підставою для застосування щодо них більш суворого виду покарання, оскільки визнання чи невизнання вини є правом засуджених і їх позицією захисту.

Висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням у відповідності з вимогами ст. 75 КК України є обґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі прокурора на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Виходячи з наведеного, з урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі і з наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, у зв'язку із чим у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити на підставі п.2 ч.2 ст. 428 КПК України.

Керуючись ч.2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2017 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2.