у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року стосовно ОСОБА_6,

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 липня 2015 року о 23.55 год., керуючи технічно-справним автомобілем Peugeot 405 (державний номерний знак НОМЕР_1), в якому в якості пасажира на передньому пасажирському сидінні знаходилася ОСОБА_7, рухався у другій смузі руху по просп. Перемоги з боку вул. Чорнобильської в напрямку вул. М. Ушакова у м. Києві.

Під'їжджаючи до будинку № АДРЕСА_2, ОСОБА_6 не вибрав у встановлених межах безпечної швидкості руху, здійснив маневр - поворот праворуч на під'їзну дорогу, внаслідок чого автомобіль втратив керованість і виїхав за межі проїзної частини, де наїхав на нерухому перешкоду - дерево. Своїми діями ОСОБА_6 порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме не виконав вимог пунктів 1.5; 2.3 (б); 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , які діють із 15 квітня 2013 року.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі прокурорпорушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м'якості. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції належним чином не врахував усіх обставин події та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому безпідставно не застосував до ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Ці доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, однак усупереч вимогам ст. 419 КПК цей суд їх належним чином не перевірив і не навів в ухвалі відповідних підстав прийнятого рішення.

На касаційну скаргу надійшло заперечення від засудженого, котрий просить залишити скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, розглянувши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6, кваліфікація його дій та призначене основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій щодо незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор посилається на те, що суди недостатньо врахували конкретні обставини й тяжкість вчиненого кримінального правопорушення. Також прокурор у скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів ОСОБА_6 про те, що він працює та його робота пов'язана з використанням автомобіля.

З такими доводами колегія суддів погодитися не може.

Згідно із санкцією ч. 2 ст. 286 КК додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є обов'язковим. Його застосування або незастосування при призначенні винному покарання має бути належним чином мотивовано у вироку. При призначенні покарання суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Як убачається з вироку місцевого суду, при вирішенні питання про незастосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд урахував дані про особу винуватого, який раніше не судимий, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення є тяжким, однак він щиро розкаявся, відшкодував завдані збитки у повному обсязі, примирився з потерпілою, яка просила не позбавляти його спеціального права. Аналогічну позицію потерпіла підтримала в суді апеляційної інстанції і заперечувала проти апеляційної скарги прокурора. Під час апеляційного розгляду кримінального провадження судом було встановлено додаткові дані про особу винного, а саме те, що він проживає з матір'ю, працює, є фізичною особою - підприємцем і здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі, а його робота безпосередньо пов'язана з використанням автомобіля. На підтвердження цих обставин ОСОБА_6 надав суду довідку з державної податкової інспекції Солом'янського району м. Києва (а. 119) та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які було досліджено в судовому засіданні та копії яких апеляційний суд долучив до матеріалів провадження.

За таких обставин твердження, наведені у касаційній скарзі прокурора, щодо невмотивованості рішення судів про непризначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є безпідставним. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.