Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Романець Л.А., суддів: при секретарі Солодкова А.А., Зубара В.В., Асанової Є.С., з участю прокурора Пантєлєєвої А.С.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2016 року щодо нього.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 04 березня 2016 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортним засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і покладено обов'язки, передбачені п.п. 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути із засудженого в дохід держави 1904,58 грн. процесуальних витрат за проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2016 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 04 березня 2016 року щодо ОСОБА_6 змінено.

Виключено з резолютивної частини посилання: про скасування арешту на автобус марки "І-VАN А07А1-631", р.н. НОМЕР_1, та передачу його власнику за належністю; на застосування щодо ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили міри запобіжного заходу у вигляді - домашнього арешту.

В решті вирок залишено без зміни.

Як визнав встановленим суд, об 11 год 40 хв 22 жовтня 2015 року, ОСОБА_6, керуючи технічно справним автобусом марки "І-VАN А07А1-631", р.н. НОМЕР_1, здійснюючи регулярні перевезення за маршрутом № 108 сполученням "Зарічани -Житомир", рухаючись вказаним транспортним засобом по вул. Велика Бердичівська в м. Житомирі в напрямку вул. Шевченка, під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований поблизу перехрестя з вул. Чорновола та позначений відповідними дорожніми знаками і дорожньою розміткою, у порушення вимог пунктів 1.7. та 2.3.б) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (1306-2001-п) , будучи особливо неуважним до такої категорії учасників дорожнього руху, як дитина, не простежив за зміною дорожньої обстановки, в порушення вимог пунктів 12.3., 18.1. вказаних вище Правил, при виникненні небезпеки для руху, у вигляді пішоходів, які вийшли на проїзну частину в межах пішохідного переходу, та яких він об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, не надав дорогу пішоходам, натомість продовжив рух, в результаті чого передньою правою частиною керованого ним автобуса здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_7 та малолітню ОСОБА_8, які переходили проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, справа на ліво відносно напрямку руху автобуса, в результаті чого потерпілій ОСОБА_8 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, не оспорюючи доведеності вини та правильність кваліфікації його дій, просить судові рішення змінити, в частині застосування судом додаткової міри покарання, шляхом пом'якшення, у зв'язку з невідповідністю призначення покарання, тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості.

В обґрунтування наведеного зазначає, що він працює водієм у "ФОП ОСОБА_9", який не має можливості надати іншу роботу, окрім водія транспортних засобів. Також, на його утриманні знаходиться малолітня дитина. Він є утримувач своєї сім'ї і його робота є єдиним засобом його співіснування.

Вважає, що висновок суду про позбавлення його права керування транспортними засобами на максимальний строк є необґрунтованим, оскільки судом це питання не обговорювалось і вмотивування застосування додаткової міри покарання взагалі відсутнє.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти касаційної скарги та просив її залишити без задоволення, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі засудженим не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Доводи скарги засудженого про невідповідність призначеного судом йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, необґрунтоване застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки, не підтверджено матеріалами кримінального провадження.

За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують й обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як убачається з вироку, призначаючи покарання ОСОБА_6, суд врахував дані про особу засудженого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України (2341-14) , у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Зокрема, враховано, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаявся, за місцем проживання характеризується позитивно, працює, має на утриманні малолітню дитину.

З урахуванням позиції потерпілого, котрий просив у судовому засіданні не позбавляти ОСОБА_6 волі, суд взявши до уваги всі встановлені обставини справи, дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, тому призначив йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнивши від відбування основного покарання строком на 3 роки.

Разом із тим, оскільки засудженим вчинено тяжкий злочин, судом враховано характер конкретного кримінального правопорушення, що ним здійснено наїзд на пішоходів, котрі перетинали проїжджу частину дороги в межах пішохідного переходу, та наслідки які наступили від таких дій - смерть малолітньої ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2).

З огляду на зміст ст. 50 КК України, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що визначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання із застосуванням його додаткового виду, а саме, позбавлення права керування транспортними засобами на строк вказаний у вироку є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, доводи засудженого про те, що право керувати транспортним засобом є джерелом існування його сім'ї, оскільки він працює водієм, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Інших порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, судом не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.