за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ШипікиА.В. на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1,

за участю прокурора Цигана Ю.В.,

засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

його захисника адвоката Шипіки А.В.,

у касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 змінити, застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 69 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 530 днів. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, таке покарання прийняте без врахування всіх обставин справи.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 змінено запобіжний захід із домашнього арешту на тримання під вартою та взято його під варту у залі суду.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 08 вересня 2016 року. У строк відбуття покарання ОСОБА_1 зараховано строк його перебування під вартою з 29 січня 2015 року по 17 серпня 2015 року включно.

Вирішено долю речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та місці ОСОБА_1 зустрівся з особою, матеріали справи стосовно якої виділені в окреме провадження, та під час розмови у них виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 з особою, матеріали справи стосовно якої виділені в окреме провадження, 29 січня 2015 року приїхали до Оболонського району м. Києва, де близько о 11 годині 35 хвилин шляхом підбору ключів, відкрили вхідні двері квартири АДРЕСА_2, звідки таємно викрали майно та грошові кошти на загальну суму 27 215 гривень, чим спричинили потерпілій ОСОБА_3 майнову шкоду на вказану суму. В подальшому з викраденим майном вони з місця злочину зникли.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено та зазначено, що на підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_1 у строк відбування покарання зараховано строк його попереднього ув'язнення з 29 січня 2015 року по 17 серпня 2015 року та з 08 вересня 2016 року по 10 листопада 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду залишено без зміни.

Заслухавши доповідача, доводи захисника і засудженого про підтримання касаційної скарги, доводи прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність і обґрунтованість призначеного покарання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

При цьому, відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду щодо призначеного покарання.

При призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу засудженого ОСОБА_1, який раніше неодноразово судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, з 11 лютого 2004 року перебуває на обліку у Київській міській наркологічній клінічній лікарні "Соціотерапія", одружений, не працює. Наявність на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої дитини судом визнано обставиною, що пом'якшує покарання, а обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було.

Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливе виправлення і перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства та обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі санкції частини 3 статті 185 КК України, не знайшовши підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України.

Отже, покарання засудженому призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Безпідставними є доводи захисника щодо допущеного судом першої інстанції порушення права засудженого ОСОБА_1 на захист, оскільки останній відмовився давати показання, що відповідно до ст. 63 Конституції України є його правом.

При розгляді апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції її доводи щодо призначеного покарання перевірив і своє рішення належним чином мотивував, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

При цьому, обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника, судом апеляційної інстанції були належним чином досліджені і враховані при прийнятті рішення. Вказані обставини не дають підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, зміни судових рішень та призначення засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (1402-19) , колегія суддів

вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката Шипіки А.В. - без задоволення.