розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170040001737, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця с.Кармене Навоінського району Бухарської області республіки Узбекистану, тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю прокурора Парусова А. М.,

засудженого ОСОБА_2,

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 стверджує про суворість призначеного йому покарання Апеляційним судом Полтавської області. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно визнав обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння пославшись при цьому на недопустимий доказ, отриманий, як зазначає засуджений, з порушенням права на захист. Вказує на необґрунтованість призначення йому судом апеляційної інстанції покарання без застосування ст. 69 КК України. Просить вирок Апеляційного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року щодо нього змінити, пом'якшивши йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2016 року ОСОБА_2, який як зазначено в судовому рішенні раніше судимий:

- 27 грудня 2002 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- 19 вересня 2008 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців;

- 10 квітня 2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. 29 серпня 2014 року на підставі ст. 82 КК України невідбута частина покарання замінена більш м'яким покаранням у виді обмеження волі на строк 2 роки 5 місяців та 1 день. Звільнений 04 лютого 2016 року на підставі ухвали Ширяєвського районного суду Одеської області від 28 січня 2016 року відповідно до Закону України "Про зарахування строку ув'язнення в строк покарання",

визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

23 січня 2017 року Апеляційним судом Полтавської області скасовано указаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання та ухвалено свій вирок, за яким ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку засудженого на підтримання касаційної скарги, думку прокурора щодо законності та обґрунтованості вироку Апеляційного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року щодо ОСОБА_2, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину за наступних обставин.

08 травня 2016 року близько 15:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на центральному ринку на вул. Новий Базар, 37 у м. Полтаві, повторно, намагався відкрито викрасти у ОСОБА_3 жіночу сумку з наявним у ній майном на загальну суму 17991 грн 68 коп., однак, виконавши усі дії, які вважав необхідним для доведення злочину до кінця, злочин не закінчив із причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий очевидцями поблизу місця події.

Засудженим не оскаржується доведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації його дій.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили Апеляційному суду Полтавської області постановити законне та обґрунтоване судове рішення, яке оскаржується засудженим, і таких порушень перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

При цьому є безпідставними твердження засудженого ОСОБА_2 про порушення його конституційного права на захист, що полягало в проведенні медичного обстеження на встановлення стану сп'яніння до роз'яснення права на захист, внаслідок чого докази, які підтверджують факт алкогольного сп'яніння на час вчинення злочину, є недопустимими.

Як убачається з матеріалів провадження, відсутні дані, які б свідчили про порушення права на захист ОСОБА_2 при проведенні медичного огляду з метою встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.

Одночасно у касаційній скарзі ОСОБА_2 не заперечує, що перебував в стані алкогольного сп'яніння на час вчинення злочину щодо ОСОБА_3 Також із матеріалів провадження та аудіозапису судових засідань судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що ОСОБА_2 повністю визнав свою винуватість у вчиненні закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно та не заперечував факт вживання ним того дня алкогольних напоїв.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_2 Апеляційний суд Полтавської області встановив, що засуджений раніше неодноразово судимий в тому числі за тяжкі злочини проти власності, новий злочин вчинив через невеликий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, характеристика його як особи не свідчить про позитивні зміни в поведінці за час знаходження поза межами установ виконання покарань.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, Апеляційний суд Полтавської області врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені пом'якшуючі покарання обставини у сукупності не дають підстав для призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, оскільки істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого корисливого злочину проти власності, і не свідчать про можливість призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

Одночасно є необґрунтованими твердження ОСОБА_2 про безпідставне неврахування судом тих обставин, що злочин ним вчинено внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, а потерпіла не наполягала на призначенні суворого покарання, оскільки матеріалами провадження не підтверджено, що внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин засуджений повторно вчинив незакінчений замах на грабіж, а потерпіла до суду не з'явилась.

Також є безпідставними і спростовується матеріалами провадження твердження засудженого про те, що обтяжуюча покарання обставина - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, була встановлена саме судом апеляційної інстанції, оскільки згідно з вироком місцевого суду від 06 вересня 2016 року ця обставина була визнана обтяжуючою Октябрським районним судом м. Полтави.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Доводи засудженого, викладені у касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного йому покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості є необґрунтованими.

З огляду на викладене, відсутні підстави для зміни вироку Апеляційного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та даним про особу засудженого внаслідок суворості, як про це стверджує засуджений ОСОБА_2 в касаційній скарзі.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 23 січня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього - без задоволення.