розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110230001303, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця м. ОбухівКиївської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за участю прокурора Парусова А. М.,

у касаційній скарзі прокурор стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, допущене судом апеляційної інстанції, який залишив без зміни вирок Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 Указує на те, що залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що місцевий суд при призначенні покарання за ч. 1 ст. 121 КК України та звільненні від його відбування на підставі ст. 75 цього Кодексу неповною мірою врахував думку потерпілого, який просив призначити ОСОБА_2 суворіше покарання, те, що завдана злочином шкода потерпілому не відшкодована, а ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції постійно змінював свої показання. Посилається на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам статей 370, 419 КПК України. Просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд провадження у суді апеляційної інстанції.

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2016 року ОСОБА_2, який раніше не судимий,

визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а відповідно до ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Судом ухвалено визнати винуватим ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за таких обставин.

04 листопада 2015 року близько 21:30 год. ОСОБА_2, перебуваючи в приміщенні літньої кухні домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних стосунків спричинив тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_3, навмисно нанісши кухонним ножем один удар в грудну клітину справа.

Прокурором не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та правильність застосування кримінального закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_2, прокурор звернувся із апеляційною скаргою на це судове рішення, у якій висунув вимогу про його скасування і ухвалення нового вироку.

При цьому прокурор в апеляційній скарзі, яка аналогічна доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, наголошував, що прийняте судом рішення про звільнення від відбування покарання ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК України є незаконним, невмотивованим, внаслідок чого засудженому було призначене надмірно м'яке покарання. На обґрунтування своєї позиції прокурор стверджував, що при призначенні ОСОБА_2 покарання належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини провадження, дані про особу винуватого, а враховано лише обставину, яка пом'якшує покарання, внаслідок чого, ОСОБА_2 було призначено надмірно м'яке покарання, яке не відповідає вимогам ст. 65 КК України та безпідставно звільнено останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу.

Розглядаючи апеляцію прокурора на вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався, а також мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, не перевірив і не спростував доводи, викладені в апеляції.

Суд апеляційної інстанції формально погодився з правильністю застосування місцевим судом кримінального закону - ст. 75 КК України, можливістю виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання та з відповідністю призначеного останньому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

Одночасно як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України місцевий суд указав про врахування характеру і ступеня тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, даних про особу засудженого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, міцні соціальні зв'язки, позицію потерпілого, який просив призначити суворе покарання.

При цьому, застосовуючи ст. 75 КК України та звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку місцевий суд не вказав жодної обставини, яка б свідчила про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення.

Також апеляційний суд належним чином не перевірив і не спростував доводи прокурора, наведені в апеляції, про недостатнє врахування місцевим судом при застосуванні ст. 75 КК України конкретних обставин провадження, позиції потерплого, який наполягав на суворому покаранні, ставлення ОСОБА_2 до вчиненого ним злочину, внаслідок чого істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, дійшовши передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом кримінального закону - ст. 75 КК України і про відповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції є такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, і підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.

Якщо при новому розгляді підтвердиться обсяг обвинувачення, за яким ОСОБА_2 визнано винуватим, і не буде встановлено інших пом'якшуючих покарання обставин, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким.